Київ, 19 жовтня 2018 року, 8.15 ранку. До вщерть заповненого людьми залу одного з відділень Укрпошти входить молода жінка з дівчинкою років шести. Оглядає довжелезну чергу і раптом починає плакати вголос. Крізь сльози промовляє: «Дочечко, знову ми лишилися без грошей… Третій день ходимо – нема…» Дитина тулиться личком до маминої руки: «Мамусю, не плач, вдома ж хлібчик є?..» В очах людей – переважно літніх – сум і співчуття. Однак поступитися місцем у черзі жінці, яка, вочевидь, не ризикує запізнитися на роботу, а по обіді чи, тим паче, увечері на пошті грошей вже немає, – ніхто не квапиться. Кожен думає своє: «А раптом я поступлюсь, і мені грошей у касі не вистачить?»…
Поспіль кілька днів у в тому ж відділенні черга до віконечка розсмоктувалася майже блискавично: касирка повідомляла, що «гроші закінчилися»…
На моє питання щодо затримки виплат особа, яка виконувала функції завідувачки відділення, послалался на якогось «офіційного листа з Пенсійного фонду». Надати листа для ознайомлення відмовилася: «Він у електронному вигляді». Стосовно номера і дати листа відказала, що він «без номера». Нарешті доскіпливо примружилася: «А вам навіщо?». Кажу, маю право на отримання інформації. Тітонька не без іронії порадила звернутися письмово. Коли ж я сказала, що планую писати статтю про затримки пенсій, різко змінилася з лиця: «Я не маю права нічого розголошувати! Звертайтеся до керівництва Укрпошти!» На моє здивоване: «То цей лист – державна таємниця?» – відповідальна особа просто здиміла зі свого робочого місця.
Одразу застановлюся: не маю жодних претензій ні до працівників, ні до керівників цього поштового відділення. Їхньої провини тут – аж ніякої. Але «секретного листа» побачити дуже вже кортіло.
Телефоную на гарячу лінію Укрпошти. Оператор Ірина повідомляє, що проблема виникла у зв’язку з недофінансуванням із Пенсійного фонду: «Щойно гроші надходять, ми виплачуємо». На питання, чи є офіційний лист з Пенсійного фонду, відповідає: «Оператор не володіє такою інформацією». Телефонів керівництва сайт не містить, для ЗМІ пропозиція звертатися «електронкою».
На сайті Пенсійного фонду України – інформація від 12 жовтня: «Станом на 12.10.2018 року на виплату пенсій спрямовано 17 143,3 мільйона гривень, що становить 57,4 % потреби в коштах жовтня. Фінансування та виплата пенсій відбувається за встановленим графіком».
В липні цього року вже були серйозні проблеми з виплатами пенсій. Тоді Укрпошта пояснила, що затримки виникли через тимчасові технічні неполадки у Пенсійному фонді України. Пенсійний же фонд мотивував затримки «касовими розривами надходжень єдиного соціального внеску».
Прем’єр Гройсман у соцмережах повідомив, що за невиплату пенсій відповідає Пенсійний фонд України, оскільки державний бюджет перед ПФ заборгованостей не має. «Ініціюю службове розслідування – і щодо дій керівника ПФУ, і щодо керівників в регіонах. Треба розібратися в ситуації, аби не допустити її повторення. Українські пенсіонери заслужили повагу і захист», – заявив він.
Чим закінчилося оте ініційоване прем’єром липневе розслідування, наразі не відомо. Та й чи було воно взагалі, чи почалося й завершилося красивими словами для пенсіонерських вух? Як свідчить нинішня криза з соціальними виплатами, липнева ситуація, попри пенсіонерофільські вихиляси влади, таки повторилася.
«Що вихочете – у нас війна, сутужно, доводиться затягнути паски», – розважливо зазначить якийся товстопикий чиновник чи засмаглий на Канарах нардеп.
Воно б то ніби й так. Але ж війна в нас – у народу. А раювання та розкошування, заробляння на війні та маніпуляціях з державним (нашим з вами) бюджетом – у пикатих та засмаглих. От лишень погляньмо:
У Держбюджеті-2019 видатки на фінансування секретаріату Кабміну збільшені, порівняно з 2015р., на 317,42%. Витрати на охорону державної влади – на 278,61%. На соціально-побутове та матеріально-технічне обслуговування президента, високо посадовців та їхніх родин через ДУСю (Державне управління справами) передбачається вийняти з нашого з вами бюджету 2 млрд 303 млн 407,9 тис. грн.
Так що з пенсіями, привладні паниченьки-панянки? Нема, бо акумулюються на ваші вибори?

Блог Олени Бондаренко