Нині виникла парадоксальна ситуація, коли після заяви Президента про необхідності встановлення памʼятника Гетьману Івану Мазепі на місці памʼятника Леніну, дискусія істориків та краєзнавців щодо оптимального та історичного обґрунтованого місця для пошанування великого Гетьмана і мецената завершилася. Це ще більш дивно, адже НАША ініціатива та меценатство у справі встановлення памʼятного знаку Івану Степановичу Мазепі у Києво-Печерській лаврі гальмувалося саме нинішніми владцями, щонайменше 7 років. Очевидно справа виглядала вже звичайно – хтось запропонував у виступ Зеленського вставити фразу, яка по-КВНівськи звучить пафосно і прикольно:

«Там де Ленін впав, стоятиме Мазепа».

Проте окрім одноразової афористичності у цій ідеї НЕМАЄ жодного іншого історичного чи краєзнавчого пояснення. Ба більше за життя Івана Мазепи та до 30-х років 19 століття біля цієї місцини було болото та водоймище. Географічно – це була околиця міста і пустка, куди звозили відходи та сміття. Потім це Козине болото (бо за переказами тут паслися кози) почали осушувати та облаштовувати Хрещатиську площу. Між іншим, Тарас Шевченко в 1846-47 рр. мешкав саме на Козиноболотній вулиці, 8а, яка нині називається провулком Шевченка.

Бессарабською площею це місце стали називати тому, що у середині 19 століття тут сформувався стихійний ринок, куди свій товар та збіжжя привозили селяни з Півдня України та Бессарабії. А ще ту діяла поштова станція і застава, де перевірили докумети тих, хто приїздив до Києва. Загалом, це було улюблене місце для маргінального середовища – бідноти і волоцюг.

Памʼятник Леніну біля Бессарабки зʼявився після Другої світової війни. До того ж, цілком випадково. Справа в тому, що після знищення Хрещатика сталінськими підривниками у вересні 1941 року, вціліли лише критий Бессарабський ринок та початок нинішнього бульвару Шевченка. І вже була готова скульптура, яка залишилася від міжнародної виставки у Нью-Йорку 1938 року (робота московського скульптора Сергія Меркурова). Тож до 10-ї річниці Сталінської Конституції памʼятник Леніну встановили і відкрили у 1946 році саме тут.

Цікаво також, що спочатку вся фахова спільнота була проти цього місця, бо на початку бульвару ніколи не було памʼятників, а в часи нацистської окупації тут було сумновідоме місце страти, де вішали на ліхтарях заручників-містян.

(Принагідно нагадую, що у 20-30 роках було ще декілька проєктів пошанування вождя світового пролетаріату в Києві, а самий знаменитий, (за проєктом ленінградського архітектора Лангбарда) був висотою у 75 метрів і мав стояти у так званому новому урядовому кварталі на місці Михайлівського собору).

Таким чином, життя та діяльність Івана Степановича Мазепи НЕМАЄ ЖОДНОГО звʼязку з тодішнім Козиним болотом, згодом притулком для волоцюг і стихійним ринком, а у 20 столітті – місцем для нацистської шибениці та памʼятника Леніну.

Тепер про правдивий КИЇВ Івана МАЗЕПИ.

Кожен український школяр вже знає, що ледь не половина будівель знаменитої Києво-Печерської лаври збудована або відреставрована за кошти чи за сприяння Гетьмана Івана Мазепи.

Це:

– оборонні мури довжиною більш як кілометр та три вежі – Економічна, Онуфрієвська та Івана Кушника;

– церква Всіх Святих;

– відновлена Троїцька Надбрамна церква;

– церква Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах…

Практично напроти Лаври, в Києво-Печерському Вознесенському монастирі, мати Мазепи Марія Магдалина (до чернецтва Марина Мокієвська) була ігуменею та, як вважать історики, була саме тут і похоронена.

А на місці нинішнього Палацу дітей та юнацтва, що неподалік від Лаври Гетьманом був збудований величний Микільський військовий собор («Великий Микола»), який радянська влада з ініціативи одного із організаторів Голодомору та репресій, російського більшовицького лідера Постишева зруйнувала у 1934 році. Цікаво, що у 2009 році на місці Микільського собору встановлено скульптурну композицію відомого ізраїльського скульптора Франка Майслера «Вічний Київ», де на кулі, що обертається, розміщені рельєфні зображення церков, що були збудовані або відреставровані коштом Івана Мазепи, а з кулі у вись злітає голуб.

І тепер про найголовніше.

На Арсенальній площі, звідки розпочинається вулиця Івана Мазепи, у часи Української Народної Республіки, навесні 1918 року, було встановлено гіпсовий памʼятник Івану Мазепі, який знищили, скоріше за все, білогвардійці Денікіна. А в 1923 році більшовицька влада встановили на пʼєдестал гармату, а дошку прикріплену до постаменту, перевернула і зробила новий надпис на честь робітників заводу «Арсенал», які виступили про української влади у 1917-1918 рр.

Нині памʼятник частково декомунізовано, бо від 2019 року встановлена нова таблиця з надписом про присвяту українським військовим УНР, які придушили більшовицький заколот на «Арсеналі».

Але найбільш символічно, що ВПЕРШЕ тут зʼявився памʼятник генеральному судді Кочубею та полковнику Іскрі, які написали та відвезли російському царю Петру I донос на Гетьмана Івана Мазепу, який нібито веде таємні переговори з шведами та поляками, щоб зробити Україну незалежною. Петро I не повірив цьому і видав донощиків Українському гетьману, який дав вказівку їх стратити. Після знищення Батурина та накладення анафеми на Івана Мазепу у російській імперії розпочалася «героїзація» зрадників Гетьмана і у 1914 році на їх честь було встановлено памʼятник на нинішній Арсенальній площі.

Як бачимо, правдиво МАЗЕПИНСЬКИМ районом КИЄВА є територія від Арсенальної площі до Києво-Печерської лаври. Тут вже стояв памʼятник Мазепі в часи УНР та вздовж вулиці Мазепи знаходяться місця повʼязані з його життям та діяльністю. Завершує цей мазепинський маршрут новий памʼятник Івану Мазепі (робота скульпторів Олеся Сидорука та Бориса Крилова) у самому серці Лаври. Нагадаю, що тут має зʼявитеся ще й перший музей державника та мецената у приміщенні Онуфрієвської (Мазепинської) вежі, де вже зроблено більшість реставраційних робіт.

Отож, найкращим та історично правильним місцем для головного памʼятника нашому Великому Гетьману є місце, де він уже і стояв у часи УНР, на Арсенальній площі.

Про те, якому ІНШОМУ Гетьману варто встановити памʼятник на місці, де був памʼятник Леніну, в моїй іншій статті.

Памʼятаємо нашу історію!

Шануємо наших героїв!

Блог Миколи Томенка