Актуальність
Є така українська традиція у нашої влади:
щойно завершується термін владних повноважень й треба або звітувати та перемагати на нових виборах, або йти геть, одразу починаються розмови про потребу творення рятівної парламентської республіки в Україні.
Теорія
Як відомо, головною ознакою парламентських республік є те, що главою виконавчої влади є прем`єр-міністр чи канцлер.
Президент, який зазвичай обирається парламентом або спеціальною колегією, є лише главою держави і, відповідно, має представницькі функції. Отож, уряд несе політичну відповідальність перед парламентом, а не президентом.
Держави: Німеччина,Італія, Португалія, Австрія.
Правий та фактичний статус форми державного правління в сучасній Україні
За головними ознаками та розподілом повноважень інститутів влади сучасна Україна – держава із парламентсько-президенською формою правління.
Інституційно та фактично маємо президентську з елементами президентсько-парламентської республіку.
Суспільні настрої
Історично українці ідеалізують роль президента та своє право на його безпосереднє обрання. Це головна – світоглядна і політична, – проблема переходу до чисто парламентської моделі. Як пояснити 75-85 відсоткам українців, які вважають принциповим обирати Президента своєї країни, що у “демократичній державі” ( згідно преамбули та статті 1 Конституції) у них це право заберуть?!
Не меншою проблемою є фантастична недовіра до Верховної Ради України, яку народ оцінює як непрофесійну і корумповану. Біда ще й в тому, що нинішнє зібрання депутатів, які у більшості випадків є людьми випадковими, а то й негідниками, пристосуванцями чи багатіями, які купили у виборців округ чи у лідерів партії свої мандати, не мають жодного відношення до такого інституту, як “ПАРЛАМЕНТ”!
Як діяти?
Правильним і виправданим алгоритмом політичних дій має бути узаконення на практиці парламентсько-президентської моделі.
Для цього потрібно, щонайменше:
– унормувати діяльність урядової (не президентської) більшості – коаліції та, відповідно, урядової опозиції (внести відповідні розділи до Регламенту та зміни до Законів);
– формування нормативних передумов для творення кадрової системи виконавчої влади в інтересах Уряду, а не Президента, оскільки саме уряд спільно з парламентом несуть відповідальність за соціально-економічну діяльність влади;
– перетворення пострадянської моделі Верховної Ради на Парламент шляхом зміни виборчого законодавства та виконання рішень Всеукраїнського Референдуму 2000 року щодо обмеження депутатської недоторканності та зменшення чисельності депутатів до 300;
– схвалення Закону “Про спеціальні слідчі комісії…” для посилення парламентського контролю та створення правових передумов для імпічменту президента.
Висновки
У нинішньому вже традиційному протистоянні по лінії Президент-Уряд-Парламент Конституція не вина і вкотре її змінювати не потрібно.
Необхідно врешті узаконити конституційно передбачену ПАРЛАМЕНТСЬКО-ПРЕЗИДЕНТСЬКУ МОДЕЛЬ в Україні й ПОЖИТИ ВСІМ структурам державної та місцевої влади і суспільству за її приписами бодай 5-річний термін!
Блог Миколи Томенка
