20 липня в зоні проведення так званої «Антитерористичної операції» загинуло 9 українських бійців… Пане Президенте, представники влади і депутатського корпусу – невже для вас це нічого не означає? Шановні блогери та інші професійні чи напівпрофесійні дописувачі! Ви, хто писав і розповсюджував оцю, вибачте на слові, дурню: «Je suis Charlie». Більшість вас знайшла час поспівчувати клоунам, які (образно кажучи) дражнили голими сідницями скажених собак. Де ваша скорбота по загиблим українським воїнам? Де слова співчуття до сімей загиблих?
Хлопці віддали своє життя не за якусь абстрактну ідею – за цілком конкретні речі. За наш спокій. За те, що мавпи з псевдореспубіки Луганда можуть варнякати про Малоросію тільки зі своєї будки. За те, врешті, що ваші, нешановні можновладці, діти, «відтягуються» по київських дискотеках і барах. Зрозуміло, що сил позакривати всі ці заклади у вас немає – вони ж бо гроші приносять. А у полції немає часу (і, судячи з усього бажання) припиняти веселощі в окремих закладах навіть в дні, коли на будівлях висять прапори із чорними стрічками.
Хочеться, щоб влада у нашій державі все-таки відрізнялася від влади східного сусіда. Це там перейняли у «Совка» звичай «втіхаря» закопувати в землю своїх загиблих, тупо мовчати про втрати і використовувати у військовій справі універсальну російську формулу «баби нових нарожают». А замість вшанування пам’ті реальних героїв вигадувати щось на зразок «Двадцяти восьми панфіловцев».
На відміну від персонажів вищезгаданої казки, українські бійці були реальними хлопцями. Які нещодавно ходили з нами однією вулицею, сміялися, кохали, чекали від життя чогось кращого. Звісно, що вони не були святими – як і більшість з нас. Але вшанувати їх – наш обов’язок.
І оголошення Дня жалоби в державі – зовсім невелика ціна у порівнянні з ціною, яку заплатили загиблі. Бо вони заплатили своїм життям.
Блог Павла Аніськовича
