Урядова арифметика: додаємо та множимо

За тоталітаризму була відомою фраза: не так важливо, за кого голосують, важливо, хто рахує голоси. Уряд Гройсмана, мабуть, творчо осмислив та розширив такий підхід, сказавши сам собі: не так важливо, з якими показниками увійшла країна в друге півріччя, важливо, як ці показники можуть бути інтерпретовані. Вільне поводження із цифрами, а також із причинно-наслідковими зв’язками – визначальна риса чинного Кабміну. З легкої руки урядовців чорне перетворюється якщо не на біле, то принаймні на сіре. А це сіре нам, споживачам новин, вже продають як кольорове.

Однією з найбільш улюблених цифр Володимира Гройсмана є показник середньої зарплати. За даними прем’єра, він вже перевалює за 7 тисяч гривень. А отже, добробут зміцнюється і економічне зростання триває. «Цю роботу можна назвати капітальним ремонтом країни. Економічне зростання по першому кварталу – на рівні 2,5%, реальна заробітна плата збільшилася на майже 20%, середня заробітна плата зросла на 13% – до 6840 гривень, а в червні-липні вона перевищить 7 тисяч гривень. Обсяг капітальних інвестицій за січень-березень зріс на 20%, обсяг експорту товарів з України збільшився на 25%. Бюджет перевиконали (по доходах) на 29 мільярдів гривень, а мали дефіцит. Це свідчить, що економіка оздоровлюється і відбувається реальна детінізація», – похвалив себе прем’єр 19 липня 2017 року.

Мінфін також фіксує стабільне зростання доходів, які, втім, дуже відрізняються в залежності від регіону.

У травні найменшу середню зарплату виплачували у Чернівецькій області (5284 грн.), а найбільшу – у Києві (10558 грн.). Проте чи дійсно середньостатистичний киянин отримує по 10 тисяч щомісячно? Для того, щоб виходили ті цифри, котрі озвучує Гройсман, потрібно, аби як мінімум третині країни нараховували не менше вказаної ним суми. А це, м’яко кажучи, не так. Бо за даними Держслужби статистики, мінімальну заробітну плату (тобто 3200 грн.) отримують 7,48 мільйонів українців, а це вже більше третини працездатного (за винятком пенсіонерів та неповнолітніх) населення України.

Так, у нашій державі є сфери зайнятості, труд у яких оплачується досить щедро. Це – банківській, фінансовий, страховий сектори. Плюс, звісно ж, ІТ-напрям. Однак, по-перше, фахівці за вище названими напрямами активно задіяні у лише великих містах, а, по-друге, навіть там їхній відсоток є незначним. Хоча якщо взяти, приміром, зарплату (разом із премією у 200 тисяч), яку отримує голова НАЗК Наталія Корчак, та додати її до зарплати бібліотекаря чи провізора, то «середня температура по палаті» вийде дійсно цілком пристойною. Як то кажуть, якщо мій сусіда їсть м’ясо, а я сиджу на вареній капусті, то в середньому у нас виходять голубці.

Кого ми хочемо надурити?

Зрозуміло, що є тільки два показники, за якими можна реально оцінити якість свого життя. Це – динаміка цін та динаміка реальних доходів населення. А з цим якраз все складно. Кількість українців за межею бідності, за даними Інституту демографії, зросла майже в два рази. І зараз число родин, які підпадають під цю категорію, коливається від 40 до 60%. Різниця у цифрах пояснюється різними методиками обчислення бідності. Якщо виходити з протоколу ООН, то в Україні за межею бідності перебувають приблизно 60% українців. Це ті, хто живуть на суму менше 150 доларів на місяць (за діючим курсом приблизно 3900 гривень). У той же час встановлений прожитковий мінімум в Україні – приблизно два долари на день (ООН вимагає не менше 5 доларів).

А ось й інші дані. Асоціація постачальників торговельних мереж стверджує, що в Україні на продукти харчування витрачається не менше 50 відсотків сімейного бюджету. Для порівняння: в Румунії на харч іде 27,5% доходу, у Литві – 25,4%, в Болгарії – 19,7%, в Естонії – 19%. Жителі Німеччини, яка має четверту у світі економіку за ВВП і п’яту за паритетом купівельної спроможності, витрачають на продукти не більше 11,7% сімейного бюджету. А найменші витрати на продукти харчування в Данії –11,3%, Ірландії – 10,2%, Австрії –10%, Великій Британії – 9,3% та Люксембурзі – 8,3% від загальної суми заробітків.

Власне, бідність населення скорочується за умови, що зростання соціальних стандартів випереджає інфляцію. У бюджеті на цей рік зазначено, що соціальні стандарти повинні рости на два процентних пункти швидше, ніж інфляція. Але це так і лишається нездійсненною мрією, якщо не сказати – маренням. У річному вираженні інфляція в Україні прискорилася з 13,5% до 15,6%. З початку року (в порівнянні з груднем 2016-го) споживчі ціни в Україні зросли на 7,9%. І якщо буде прийнята запропонована урядом бюджетна резолюція на 2018-2020 роки, яка передбачає поступове зниження середньорічного курсу гривні до 31 гривні за долар США, інфляція прискориться ще більше.

Та іронія в тому, що навіть інфляцію уряд Гройсмана ставить на службу своєму піару. Згідно з даними Державної казначейської служби України, надходження до держбюджету за перше півріччя 2017 року майже на 50 відсотків вищі від показника за аналогічний період минулого року. Кабмін воліє говорити тут про перевиконання бюджету, хоча зрозуміло, що насправді має місце інфляційний ефект. Чи не для того, бува, й закладається девальвація гривні? Аби бюджет падав у доларах, але зростав у гривні, тим самим даючи Гройсману привід вчергове відзвітувати про «покращення».

Іще один цікавий показник – обсяг тіньової економіки.

Тут також, виявляється, міститься привід для гордощів: міністерство економічного розвитку і торгівлі повідомляє, що рівень тіньової економіки в Україні знизився до 34 відсотків ВВП. Однак заступник голови Нацбанку Дмитро Сологуб наголошує на іншому: «В Україні, – каже він, – тіньовий сектор становить приблизно 50% економіки, тоді як в Польщі – близько 20%». З цієї причини, каже Сологуб, Україна й відстає за рівнем економічного розвитку від країн Східної Європи. Втім, це зрозуміло й без висновків чиновників Нацбанку. Зі своїми 50% тіньової економіки Україна займає «почесне» третє місце у світі, чому посприяло, зокрема, гройсманівське підвищення мінімальних зарплат – додаткове навантаження на фонд заробітної плати витримали далеко не всі підприємства, тож частина їх або збанкрутувала, або пішла в «тінь».

Гігантська тіньова «пухлина» на економічному тілі України дається взнаки і в контексті інвестицій. І хоча індекс інвестиційної привабливості України полишив негативну площину і сягнув свого шестирічного максимуму, до цієї інформації (яку настирливо «розганяє» Кабмін) треба підійти максимально тверезо. Річ у тім, що, говорячи про інвестиційну привабливість, треба порівнювати Україну не саму з собою протягом різних періодів часу, а з іншими країнами. І ось тут баланс буде аж ніяк не на нашу користь. За підсумками першого півріччя поточного року, 54% інвесторів незадоволені бізнес-кліматом в Україні – про це свідчать результати дослідження Європейської бізнес асоціації (EBA). І такий стан речей відкидає Україну аж на 89 місце з-поміж 174 можливих. А найбільш прикрим в цій ситуації є те, що навіть у сусідньої Росії – держави-агресора, котра знаходиться під санкціями, цей показник є кращим, ніж у нас.

Отож, обманювати себе можна й надалі, проте від слова «халва» ще нікому не стало солодко. А від викривленої арифметики Гройсмана – й поготів.