Ми пам`ятаємо…

22 червня. В цей день Друга світова війна отримала новий театр військових дій – радянсько-німецький. Фактично українці взяли участь у протистоянні нацизму ще з 1 вересня 1939 року: у війську Польському (за різними оцінками) служили близько 200 тисяч вояків українського походження. Але саме 22 червня 1941 року набрала повних обертів та кривава вакханалія, яка коштувала Україні найбільше життів її синів і дочок за всю історію нашого народу.

Радянські історики період з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року назвали  «Вєлікой Отєчєствєнной войной». Зіграло свою роль не стільки бажання створити видимість, що СРСР вів свою, «особливу» війну, але й те, що у зацікавлених історією завжди могло виникнути питання: як і кому допомагав Радянський Союз у період з 1 вересня 1939 по 21 червня 1941 року? А допомога надавалася нацистській Німеччині. У вигляді нападу на Польщу 17 вересня 1939 року. У вигляді проведення нацистського крейсера через радянську Північ у Тихий океан. У вигляді торгівельних угод, за якими в Німеччину поставлялися стратегічна сировина та продовольство.

Зараз існують різні погляди на те, чому 22 червня стало для СРСР початком військової катастрофи в буквальному розумінні цього слова. Жодна мисляча людина не може сприймати теорії, якими «годували» народ радянські історики: «розвідка доповідала, але Сталін не вірив», «винищили військові кадри в 1937 році», «у нас було переозброєння».

Більш логічним виглядає версія про те, що Радянський Союз планував вдарити по нацистській Німеччині першим. Прихильники даної версії розходяться лише у визначенні дати початку військових дій та напрямків головного удару.

Відносно недавно було озвучено ідеї про те, що насправді радянське керівництво чудово знало про наміри нацистів, але свідомо дозволило нанести перший удар – щоб СРСР виглядав «потерпілим» в очах світового співтовариства.

Як би там не було, але з 22 червня 1941 року Україна стала однією з основних дієвих осіб в Другій Світовій війні. І тому, що на її території розгорнулися масштабні історичні події, і по кількості величезних жертв, які були сплачені в боротьбі двох хижаків-людожерів – нацистського і комуністичного режимів.

Величезні втрати Червоної Армії в 1941 році – чим вони обумовлені? Прорахунками вищого радянського керівництва чи наслідками його політичних «ігор»? Рівнем професійної підготовки сталінського генералітету чи його нездатністю «брати на себе кермо» в умовах тоталітарного контролю? Яке це має значення для мільйонів загиблих та полонених, серед яких українці складали величезну частку!  На 22 червня 1941 року чисельність РСЧА становила майже 5 мільйонів осіб, з яких українці становили від 1 до 1,5 мільйонів. (На жаль, більш точні дані щодо національного складу на зазначений період досі визначити неможливо).

Загалом же незвортні втрати РСЧА за перші 18 днів війни склали 558 598 осіб.  Кількість українців-військовиків ніхто не рахував, але її нескладно уявити, виходячи з цифр попереднього абзацу: від 110 тисяч до170 тисяч. В ці розрахунки не входить чисельність Прикордонних військ, чисельність яких складала на радянсько-німецькому кордоні 40 тисяч осіб, і які першими прийняли бій.

Не можна оминути увагою також і втрати мирного населення від німецьких військ. Особливо (якщо мова йде про червень 1941) – від бомбардувань, під час яких нацистські льотчики не вирізнялися дотриманням якихось правил ведення війни.

Червень 1941 року позначений для українців не тільки втратами, понесеними від нацистів. Буквально з першого дня радянсько-німецького етапу війни почалися розстріли «органами» українських політичних в’язнів. Загалом, тільки на Західній Україні в перші тижні війни було вбито і закатовано більше 20 тисяч осіб. Основна «провина» абсолютної більшості з них полягала в тому, що вони були українцями. 

Не забуваємо наших полеглих! Солдатів і офіцерів, які билися за свій дім, а не за кривавого ідола в Кремлі. Партизанів і підпільників – тих, що боролися з коричневою заразою і тих, що боролися з її червоним близнюком.    Мирних жителів, яких війна лишила життя. Це потрібно не їм. Це потрібно нам.