Експерти Громадського руху «Рідна країна» вже не перший рік намагаються переконати українських політиків, що лише проведення референдуму щодо вступу України в НАТО не несе за собою практичних наслідків.
Нагадаємо, що з 13 нових країн-членів лише у двох країнах після розпаду СРСР відбулися референдуми щодо вступу до Альянсу: в Словенії (консультативний референдум, 89,6% голосів «за») та Угорщині (85,3 голосів «за»). В інших 11 країнах вступ до Альянсу схвалювали парламенти. До того ж, Конституція України не вимагає проведення референдуму з питань вступу нашої держави до військових чи будь-яких інших блоків.
Тобто нагальної потреби у проведенні референдуму і, тим паче, зобов’язання щодо членства в НАТО через референдум не існує.
Виходячи з цього, можна констатувати, що влада країн, які справді прагнуть вступити до НАТО, спочатку повинна зробити дієві кроки для реалізації запланованого, і лише потім, після досягнення результату, привела нормативні документи у відповідність до реального стану речей.
Всі необхідні кроки сьогодні враховані у щорічних програмах співробітництва Україна-НАТО. Зокрема, в Річній національній програмі під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018 рік, що містить 5 розділів, викладених на 76 сторінках, та 2 додатки. Проблема в тому, що виконана вона лише на 30%, а все, що влада обіцяла зробити і не змогла, перенесли на 2019 рік.
Провести референдум щодо вступу в НАТО вже пропонували Симоненко, Медведчук, Тимошенко й Порошенко. Але, на жаль, жоден з них так і не спромігся наблизити країну до вступу, адже стандарти НАТО для української армії – це сучасні казарми, квартири для офіцерів, новітня зброя, якісне навчання і харчування, а не згадка про НАТО в законі та коштовний референдум.
Сьогодні про референдум згадав і Володимир Зеленський. Хотілося б і до нього донести, що, перш за все, для вступу потрібно сумлінно виконувати ПДЧ і досягнути високих стандартів, тобто побудувати НАТО в Україні, а вже легітимація процесу вступу є найпростішим пунктом.
Блог Миколи Томенка
