Сьогодні нам нав’язують вибір між «поганими забудовниками» Кличка і «хорошими забудовниками» від нової влади.
Я переконаний, що міський голова повинен дбати не про інтереси забудовників, а про інтереси киян. Столиця має жити і розвиватися не для забудовників, чиновників, «мажорів» та секс-туристів, а для своїх мешканців.
Про це всі якось забули. Пора нарешті Києву обрати українську владу, яка зробить місто комфортним для киян.
Саме з таких міркувань я виходив, погодившись на пропозицію моїх однодумців, коли команда «Рідної країни» вирішила, в разі призначення дострокових виборів у Києві, висувати мою кандидатуру на посаду Київського міського голови.
Отже, Київ – європейське, українське і кияноцентричне місто. Ці три тези лягають в основу «Київської» програми, яку ми розробляємо і найближчим часом презентуватимемо.
Щойно Верховна Рада ухвалить відповідне рішення згідно з законом – ми будемо стартувати. Водночас тактичним завданням нашої команди є все ж спроба вплинути на характер цього закону. Він, на жаль, не має жодного стосунку до місцевого самоврядування у місті Києві. Бо цим законом теперішній неформальний «смотрящий» буде замінений «смотрящим у законі». Але ж кияни повинні знати, що ними керує той, кого вони обрали, а не «смотрящий», призначений «згори», якого вони не обирали!
Наше завдання: вибудувати стратегію розвитку Києва; опрацювати на її основі програму; підготувати команду, яка реалізуватиме цю програму – і на посаді київського міського голови, і в міському депутатському корпусі. Принагідно зазначу, що серед нас є фахівці, які займатимуться генеральним планом розвитку столиці, її інфраструктури; які добре обізнані з проблемами освіти і культури, медицини і екології, спорту і туризму. Саме вони гідно представлятимуть у Київраді Громадський рух «Рідна країна» і відстоюватимуть інтереси киян.
Наша команда ретельно відстежує діяльність київської влади, аналізує проблеми міста і шукає шляхи їхнього вирішення. Ми знаємо, що у Києві бракує шкіл, дитячих садочків, спортивних залів та майданчиків, басейнів. Киян перевозять «маршрутки», що раз по раз ламаються, а то й спалахують. Тим часом шалені гроші витрачаються на дорогезні проекти лише тому, що на них можуть поживитися нечисті на руку чиновники. Одразу спадає на думку сумнозвісний «Міст Кличка». Нагадаю, що на його спорудження з міського бюджету «вийняли» 419,96млн грн (це ще до того, як скляна підлога на мості тріснула, й виникла потреба в його серйозному ремонті). Для порівняння: бюджетом Києва на 2019 р. було передбачено на капітальні ремонти шкіл і закупівлю обладнання для класів 527 млн грн.Тобто за гроші, викинуті на «Міст Кличка», можна було зробити капремонт і закупити обладнання для 80% київських шкіл. Або побудувати декілька шкіл чи дитсадків.
Якщо вже йдеться про мости: кияни терпляче очікують на введення в експлуатацію Шулявського мосту, який обвалився ще у лютому 2017-го. Вартість реконструкції «втомленого» мосту загалом – 1,5 млрд грн. Що з ремонтними роботами, коли вони завершаться – невідомо. Наразі відомо лише, що у ролі «непереборної обставини» на шляху переможного завершення процесу виступає… один з цехів заводу «Більшовик», який для остаточної розв’язки слід знести (в ньому мирно розташовується секонд-хенд).
Словом, було б і смішно, та дуже вже сумно…
Згадалася «свіжа ідея» від нинішнього меткого і прудкого парламенту: скасувати пайову участь забудовників. Це удар по гуманітарній та соціальній сферах. І не лише Києва. У невеликому місті ця пайова участь у фінансуванні – єдина можливість збудувати школу чи садочок. Ми категорично засуджуємо такий хибний підхід.
Ще приклад. Мені говорять: от є такий хороший забудовник, він вніс кошти, будується школа. Ми, мовляв, даємо вам землю і надаємо право будувати, а ви будуєте школу. А виявляється, що це не державна чи комунальна, а приватна школа. Навчати у ній дитину мають можливість далеко не всі мешканці житломасиву. А в комунальній – не вистачає місць. Тож принцип пайової участі важливий, інша річ, що його треба чітко прописати, уточнити і гарантувати. У мене складається враження, що, пропонуючи скасувати принцип пайової участі, «нові хороші» забудовники приміряються, як «працюватимуть» у Києві та інших місцях, і вирішили наперед зняти з себе цей додатковий бюджетний тягар.
А тим часом спостерігаємо дві крайнощі. Перша: нинішні «погані забудовники» ініціюють… мораторій на забудову. Не тому, що вони раптом стали хорошими. А тому, що нагребли стільки землі й набрали стільки грошей під квартири у громадян, що нездатні це все добудувати й хочуть відтермінувати виконання своїх зобов’язань. Я кажу: тоді, хлопці, поверніть з відсотками гроші, які взяли у людей.
Друга крайність: взагалі зняти з територіальної громади Києва суспільну відповідальність і будувати, як заманеться. І те, й інше – погано. Повинні бути чіткі правила, однакові для всіх.
Часом можна почути: от той – справжній киянин, а той – ні. Вважаю, що справжній киянин – це той, хто живе у Києві, зранку виносить сміття, веде дітей до київських садочка чи школи, лікується в Києві, платить податки у Києві.
У нас виникла ситуація, коли киянами керують «прибульці». Раніше – з Космосу, нині – із закордонних вілл. Приїхали до своїх підкиївських маєтків, трішки покерували – і знову додому, на закордоння. До дружин, які там мешкають, до дітей, що там навчаються… Тим часом столицею керують випадкові люди, наскільки некомпетентні, настільки ж і захланні. В результаті кияни почуваються у власному місті некомфортно, не вдома.
Ми прагнемо, щоб Київ був для його мешканців справжньою домівкою – затишною, придатною для життя, навчання, відпочинку.
Щоб це прагнення втілити, у Києві достатньо професійних людей, які знають існуючі проблеми і вміють їх вирішувати. Ми добирали у свою команду найкращих . Це і молоді люди, які вже довели свою фаховість, і досвідчені.
Ми за те, щоб перед початком виборчої кампанії партії, які братимуть у ній участь, чітко презентували і свою програму, і свою команду. Ми вже побачили на виборах до Верховної Ради, що Київ представляють люди з однієї будівельної компанії – просто ніхто не називав їхніх посад, а виборці не дуже цікавилися. Ці люди, як виявилося, пов’язані з будівельним бізнесом, що конкурує з нинішніми «привладними будівельниами». От вам і зміна одних забудовників на інших – під «парасолькою» виборів…
На моє переконання, вибори у Києві – це не зміна забудовників. Це зміна формату і стратегії розвитку міста. Це зміна світогляду київської влади – з примітивно-споживацького на справді патріотичний.
Отже, люди, які живуть у Києві, люблять Київ, вболівають за Київ – це і є команда, яку ми творимо і створимо. Команда професійних фахівців, патріотів свого міста, яка поважає киян, розуміє їхні потреби і працюватиме в їхніх інтересах.
Микола Томенко,
лідер Громадського руху «Рідна країна»
