Червоно-чорний як символ національно-визвольної боротьби за Україну

З огляду на ініціативу президента Польщі Кароля Навроцького заборонити «бандерівську символіку» на законодавчому рівні, подаю короткий екскурс в історію нашого символу національно-визвольної боротьби за Україну.

Історики переконують, що таку символіку використовували ще українські козаки під час воєнних походів. Як приклад наводять древка з такими кольорами на знаменитій картині Іллі Рєпіна/Ріпина «Козаки пишуть листа турецькому султану».

Вперше червона-чорна символіка зʼявилася на кокарді членів ордену «Лицарство Залізної Остроги» легіону Українських січових стрільців у 1916 році. Вважається, що командир сотні кіннотників Лев Лепкий запропонував створити орден – «лицарський стан» задля «насталювання характерів і плекання товариської культури», а члени цього ордену носили відзнаку (кокарду) – червоно-чорну повʼязку із зображенням шпори.

У міжвоєнний період цю ідею підтримали українські пластуни й у 1927 році створили курінь пластунів «Орден Залізної Остроги» (ОЗОН), який продовжив ідеї стрілецького лицарства і традицію використання червоно-чорного прапора. Про використання червоно-чорного прапора пластовим куренем «Лісові чорти» знаємо з пісні Тараса Крушельницького:

«Прапор червоно-чорний – це наше знамено,

Червоне -це кохання, а чорне – пекла дно…

Усі дівчата знають пекельні барви ці,

Забути їх не можуть …Чорти ми лісові!»

Нового подиху щодо популяризації червоно-чорної символіки надав український письменник, громадський і політичний діяч Василь Стефаник у своїй новелі «Сини», написаній у 1922 році.

«Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини Украни».

«Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла «відбирати її у ворога» – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України, що бореться?» Це популярне пояснення значення червоно-чорної символіки від Василя Стефаника часто використовували діячі українського національно-визвольного руху.

Нагадаю, що Організація українських націоналістів (ОУН) із моменту створення, тобто від 1929 року, використовувала синьо-жовту символіку. А після розколу ОУН керівництво ОУН(бандерівська) узялося за розробку нової символіки, яку затвердили на II Великому зборі ОУН в 1941 році. Так новий прапор і відзнака ОУН(б) стали червоно-чорними. Значення кольорів – «земля і кров» – спиралося на пояснення із новели «Сини» Василя Стефаника.

У своїй діяльності ОУН під час війни тав повоєнний період використовувала як синьо-жовту, так і червоно-чорну символіку. У багатьох тогочасних українських підпільних виданнях було таке обґрунтування використання символіки:

«Прапор українського народу є синьо-жовтого кольору. Синій колір відображає голубе українське небо, а жовтий колір – золоте гаряче українське сонце. Ці кольори віддають ясний, життєрадісний, волелюбний зміст духовности українського народу.

Прапор української національно-визвольної боротьби є червоно-чорний. Червоний означає героїзм, посвяту і бойовість, це символ гарячої української крови, а чорний колір – працьовитість і наполегливість, це символ труда і землі українського народу. Червоно-чорний революційний прапор – це символ безупинної і героїчної боротьби за українську землю».

Українська повстанська армія (УПА) використовувала національну символіку – тризуб і синьо-жовтий прапор, а час від часу, зокрема під час урочистих заходів, разом із синьо-жовтим піднімався і червоно-чорний прапор.

Червоно-чорний орнамент і відповідні кольори є важливою складовою української народної культури. Їх часто можна побачити на писанках та одязі. Показово, що важливе значення червоно-чорного орнаменту в народних традиціях надавалося у різних регіонах України. Так відомий український поет-шістдесятник Микола Сом із Київщини нагадаючи про відомий народний звичай, за яким дівчина після заручин вишивала сорочку для молодого, яку він повинен був одягнути на весілля, написав свою знамениту «Вишиванку». У творі, музику до якого написав киянин Оскар Сандлер і який згодом став майже народною піснею, є такі рядки:

«З вечора тривожного аж до ранку

вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червоную нитку клала.

Ой, та чорна ниточка – то страждання,

А червона ниточка – то кохання,

Тому чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась…»

Традицію вишивання мамою рушника в дорогу синові червоними та чорними нитками зпопуляризувала пісня «Два кольори», яку написали знані український поет Дмитро Павличко з Прикарпаття та композитор Олександр Білаш з Полтавщини у 1964 році:

«Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, давні кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба…»

Нині, коли Україна знову виборює свою НЕЗАЛЕЖНІСТЬ і СВОБОДУ, історично справедливо й органічно поєднується наші традиційні кольори:

– синьо-жовтий, як національний і державний символ;

– червоно-чорний, як символ національно-визвольної боротьби.

Тому доречно було б узаконити статус і значення вищезгаданих обох прапорів. Це, принагідно нагадаю, стосується і нашого гасла «Слава Україні! – Героям слава!», яке варто офіційно визначити як національний девіз України. Тим паче, що передбачений Конституцією України Закон «Про державні символи України» досі не ухвалено.

П.С. Детальніше про символи України у моїй книжці «АБЕТКА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ». Київ. НА СБУ. 2024. 236 с.