Коли виникала ідея ховати наших ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ під час ВІЙНИ, я був категорично ПРОТИ. Мовчу вже про форму презентації захованих лідерів нації від невігласів із київської влади. Для прикладу на плівці, що покривала памʼятник Шевченка головний і найбільший напис був – 1939. Кияни та гості міста довго не могли збагнути, що то за військовий чи масонський код на Тарасові Григоровичу? Виявилися, що для київських чиновників було важливіше не імʼя нашого Пророка, а рік створення памʼятника (1939), коли Сталін і Каганович вирішили вилучити всі АНТИМОСКОВСЬКІ поезії Шевченка і зробити з нього «захисника колективізації»?!
Гордий з того, що ми з очільницею Шевченківського заповідника в Каневі Валентиною Коваленко переконали чиновництво не ховати Шевченка на Чернечій горі й не помилилися. Бо під час війни до Тараса йдуть набратися національного духу й підживитися українською ідеєю тисячі українців!
І найголовніше. Невже чиновництво та урядовці, які перші місяці «керували Україною»» із Закарпаття та Прикарпаття вважали, що й Шевченко б до звільнення Київської області ховався б десь на Заході країни ?!
Ні й ще раз ні!
Тарас Шевченко б нагадав усім свої безмертні слова із знаменитого «Кавказу»:
«БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ,
Вам Бог помагає!
За вас ПРАВДА, за вас СЛАВА
І ВОЛЯ святая!»
Блог Миколи Томенка