Рік тому, 20 червня 2022 року, Закон України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованих територій України було офіційно направлено Верховною Радою України на підпис Президенту.
За день до того, конституційна більшість ВР (306 депутатів) проголосувала за цей Законопроект, підписаний в тому числі керівниками парламенту, який забороняє імпорт і розповсюдження видавничої продукції з Росії та Білорусі та відповідно закриває шлях для поширення російської пропаганди на території України. Нагадаю, що даний світоглядний законопроект підтримали представники ВСІХ фракцій і груп: від «Слуги народу» до депутатів забороненої ОПЗЖ.
Що відбувалося протягом року?
Рівно рік з часу отримання цього важливого і актуального Закону для воюючої України Президент та його офіс не можуть ухвалити ЖОДНОГО рішення щодо його долі. Це означає, що Президент не скористався своїм правом протягом 15 днів підписати або ветувати чи направити до ВР Закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду.
За таких обставин Голова Верховної Ради на виконання статті 94 Конституції України був зобовʼязаний офіційно оприлюднити та опублікувати цей Закон за своїм підписом! Тобто вже майже рік про цей вкрай актуальний проукраїнський Закон влада забула чи зробила вигляд, що забула?!
Що робити?
- Вимагати невідкладного оприлюднення та підписання Закону Головою Верховної Ради!
- Зобовʼязати президента та його офіс, депутатів ВР опанувати основи конституційного права України та скласти іспит на знання Основного Закону Держави.
- Щодо відповідальності за злочинну бездіяльність посадових осіб у цьому питанні, то про неї варто буде згадати вже після завершення дії воєнного стану.
П.С. Депутатам на замітку.
Нагадаю, що у свій час я, як Голова екологічного комітету ВР, змусив підписати наш Закон про мораторій на вивезення українського лісу-кругляку за кордон шляхом подання позову до Адміністративного суду про бездіяльність Голови Верховної Ради України.
Блог Миколи Томенка
