Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ про НЕПОТРІБНІСТЬ російської літератури для УКРАЇНИ і СВІТУ.
Раджу нинішнім захисникам Пушкіна, Булгакова і К. перечитати публіцистичні твори нашого знаменитого письменника, етнографа, фольклориста і педагога, майже 185-річного Івана НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКОГО. Найцікавіші в цьому контексті:
“Непотрібність великоруської літератури для України і для словʼянщини”, 1878 рік;
“Українство на літературних позвах з Московщиною”, 1891 рік.
Лише деякі корисні, повчальні і пророчі думки класика української літератури 19 століття:
“Сумно стає на душі, як подумаєш про будущі часи України під московськими пазурами; сумно стає не тільки в політичних відносинах, але навіть в національних та літературних…
Великоруська нація молода, з ДИКИМ консервативним характером…вона все тягне назад, а не вперед і в свойому старообрядстві, і в візантійсько-московському православії, і в централізмі, вже невідомому в Європі, і в нелюбові до Європи, і в своїй зажерливости…
Наші московські брати-словʼяни задержать духовний зріст України на цілі віки, як задержують і свій зріст. Вони ПРИНИЖУЮТЬ наше розвиття своєю літературою, з чужою нам жизню, з чужими типами; не дають нам нормально розвиватися по своїй літературі, задержують розвиток нашого народу, не дають йому шкіл або даючи їх на чужій мові або церковній, або великоруській.
Вони придержали розвиття вищої нашої верстви, бо й вона колись багато втеряла часу, поки вивчалася в середніх школах по-великоруській, втеряла часу, може, не на один десяток років. Скільки загаяли часу наші ученики, скільки списали паперу, поки видовбали собі в голову ту одну букву Ъ.
Тепер Москва придержує розвиття української літератури, самого вищого коагента цивілізації, а разом з тим придержує виріб і самого українського літературного язика, для чого треба праці і напруги талантів, силкування цілого покоління письменників, помочі школи, свободи видавати вчені журнали і наукові книжки. Нас задержують зумисне, бо дозволяють друкувати українські книжки два-три роки, а забороняють десять років: попустять віжки, зараз-таки й смикають назад…
Україну жде погана перспектива в Росії, перспектива ТЕМНА, як НІЧ, і тільки нові українські інтегігентні національні сили світять в тому темному будущому часі, як зірниця ранком.Сходь же, зоре, і поведи за собою пишне літнє гаряче сонце, щоб воно освітило всю Україну, прогнало сумну, пекельну ніч і повело за собою ясний день науки і просвіти – і волі, волі, волі…”
Із праці “Непотрібність великоруської літератури для України і для словʼянщини”,1878 рік.
П.С. Принагідно нагадаю, що 25 листопада 2023 року вшановуємо 185-річчя знаменитого українського письменника Івана Нечуй-Левицького.
Про наші ініціативи та заходи з нагоди цієї поважної дати згодом…
Блог Миколи Томенка
