Чому 24 серпня – День Відновлення, а не проголошення Незалежності України або про потребу переходу від захисту до наступу в гуманітарній політиці України

Війна російської орди вбивць, ґвалтівників і мародерів військового злочинця Путіна ще і ще раз вимагає від нас переходу від захисту до наступу в гуманітарній державній політиці.

Владне малоросіянство і неуцтво призвело до того, що сучасні владці та дрібніші посадовці ДОСІ послуговуються сталінсько-брежнівсько-путінською термінологією в історичній, етнополітичній та політологічній сферах. Тут і «єдина колиска трьох народів», «Україна – багатонаціональна держава», «вітчизняна наука та освіта»…

От і у справі прийдешнього СВЯТА зберігається тлумачення 24 серпня як Дня проголошення Незалежності. Натомість, вкрай важливе історичне редагування цього пострадянського терміну та загалом історичного підходу в справі ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ на поняття ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

Нагадаю, що для прикладу, балтійські Держави, колишні республіки СРСР, пішли шляхом законодавчого узаконення саме ВІДНОВЛЕННЯ своєї НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

Більш за те, вже маємо два Укази двох Президентів, які створили певні передумови для цього важливого рішення.

В 2016 році було опубліковано Указ Президента «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років», де визнано історичне значення української державності у формі Української Народної Республіки, Української Держави і Західноукраїнської народної республіки. Щоправда, абсолютну більшість заходів щодо пропагування цих подій державна та місцева влади ТАК і НЕ ЗРОБИЛА. Зокрема від 2016 року так і не почався ремонт Будинку вчителя (Центральної Ради) та не створено в цьому історичному приміщення меморіальних кабінетів Михайла Грушевського та Володимира Винниченка; не споруджено монумент Соборності України…

На День Незалежності в 2021 році Указом Президента українську історію державотворення розширено до 988 року, коли «за часів князя Київського Володимира Великого – державотворця» зроблено «цивілізаційний вибір Київської Руси, спадкоємцями якої є…Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна та сучасна Україна».

Щоправда і цей важливий документ повною мірою посадовці не виконали. Зокрема за рік так і не оприлюднено Урядом та Академіями наук Стратегії захисту, збереження та популяризації історії української державності.

Саме тому нині НА ЧАСІ системна і дієва робота в царині ІСТОРИЧНОГО та ІНФОРМАЦІЙНОГО обгрунтування та популяризації історії української ДЕРЖАВНОСТІ.

Для цього потрібно:

– запровадити у ВСІХ вишах України спеціальні курси з Історії української державності, української культури та права;

– на каналі «Єдині новини» розпочати демонстрацію документальних та художніх фільмів на історичну та культурологічну тематику;

– провести перепідготовку з елементами люстрації вчителів та викладачів історії, екскурсоводів…

-ухвалити Закон про запобігання та протидію УКРАЇНОФОБІЇ (україноненависництву), який би передбачав відповідальність за дії спрямовані на приниження або заперечення України як держави, української нації, мови, історії…

Переконаний, що вже найближчим часом ми будемо відзначати День ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, яка сягає щонайменше 860 року, коли знані джерела зафіксували факт військового походу та ухвалення мирного договору з Візантією очільника молодої Київської держави київського князя Аскольда. Бо як мудро зазначає літописець Нестор «Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам) покладемо».

Тож, пам‘ятаємо, шануємо і популяризуємо історію, як мінімум, 1 162 років нашої української державності.

З прийдешнім Святом Вас!