Команда Громадського руху “Рідна країна” в рамках проекту #РіднийКиїв долучилась до озеленення історичного парку Володимирська Гірка. В заході взяли участь Народні артистки України Наталя Сумська та Жанна Боднарук, а також Заслужений журналіст України Валентин Щербачов.

Лідер Громадського руху “Рідна країна” Микола Томенко зазначив: “Ці дерева, які ми висадили, є ознакою поваги нашої команди до історичних місцин столиці, яких не так і багато залишилось. Ми поставили собі завдання зберегти унікальний правдивий Київ.”

Голова київського осередку Громадського руху “Рідна країна” Олександр Федоренко розповів що сьогодні посадили активісти: “Ми доповнили парк унікальними сортами яблунь, ялівця та тисами, всього 14 дерев. Наша команда любить і оберігає Київ не лише перед виборами, а й у вихідний день вранці”.

Довідково
А парк Володимирська гірка з часом став улюбленим місцем відпочинку киян і гостей столиці. Його пам’ятник – тепер візитна картка міста. «Краще цього місця не знайти у всій Європі!» – захоплено писав відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький. Тому Київ і Володимирська гірка – нероздільні!
Парк площею 10,6 га – був закладений в середині XIX ст. на верхній і середній придніпровських терасах київських пагорбів.

В давнину Володимирська гірка називалася Михайлівською горою, так як на ній знаходився Михайлівський Золотоверхий монастир.

Композиційний центр парку – пам’ятник князю Володимиру.

На верх­ній терасі Володимирської гірки, вас гостинно зустріне затишна альтанка. Звідси відкривається дивовижна панорама Дніпра та його лівого берега.

Хто лишень не милувався звідси Києвом! Зворушливі рядки залишили Микола Гоголь, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Блок, Олексій Толстой, Федір Тютчев, Володимир Маяковський. У романі «Біла гвар­дія» Михайло Булгаков знову й знову повертався до пам’ятника князю Володимиру. Цей пам’ятник став для письменника не лише символом міста, а й доби. За матеріалами “Мандруй Україною”

І.Нечуй-Левицький в оповіданні «Вечір на Владимирській горі» так описав цю місцину:

«Яка широчінь! Який простір! Я сягаю оком по тому просторі на захід сонця, оглядаю його, і перед моїми очима темною смугою ніби вирізується на небі півкруг з гір од Андріївської гори до Кирилівського монастиря, а далі знов синіють півкругом гори над Оболонню, закручуються в Вишгороді й досягають до Дніпра в сизій далечі… які чудові прозорі кольори! Які делікатні сутінки! А збоку, на Андріївській стрімкій горі,… в блакитному небі ніби намальований Андріївський собор з його п’ятьма шпичастими банями з колонами, ніби для декорації в тому пишному храмі або на якійсь сцені в без міри високому театрі… 

Яка широчінь! Але це не однотонна широчінь степів, або морів, або піскуватої пустині. Під лиснючим, помальованим усякими кольорами велетенським шатром ніби розстелений квітчастий, без міри широкий килим… “

Наталя Сумська, Микола Томенко, Олександр Федоренко
Валентин Щербачов та Влад Ганзевич
Микола Томенко та Жанна Боднарук