Залишені «без голосу»?

До 25 березня – останнього, за законом, дня, коли можна вносити відповідні зміни – у відділеннях ведення Держреєстру назбиралися сотні людей. Ставши на певний період часу виборцями, вони мерзли на вулиці й задихались у тісних приміщеннях, щоб отримати своє конституційне право – проголосувати.

 Деякі політики та громадські активісти із замилуванням констатували, що це чудово – «зростає громадянська свідомість».

Журналісти переважно тлумачили ажіотаж як вияв «рекордної кількості бажаючих проголосувати не за місцем реєстрації».

До речі, щоб відновитися у Реєстрі, треба було принести документ: довідку з місця роботи чи навчання; документ, який підтверджує право власності або оренди на житло, що розташоване за місцем, де виборець хоче проголосувати; проїзні документи; путівку в санаторій; довідку  про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи тощо –  та копію паспорта і заяву.

Люди з черг здебільшого обурювалися: мовляв, декларують «європейський шлях», а змушують бігати по інстанціях з папірцями. Чимало й таких, хто вважає, що влада намагається позбавити людей можливості проголосувати, щоб скористатися їхніми бюлетенями для фальшувань.   

Не виключено, що в когось із владців і виникла лукава думка «зіграти» на емоціях українців: мовляв, постоїть котресь у черзі, не витримає та й подасться геть: «Хай вам абищо, забирайте мій голос, користуйтеся!» Але  ж насправді воно може й навпаки спрацювати: люди стоятимуть до останнього, аби не дати скористатися своїм голосом!..

Безумовно, нам давно слід ставати свідомими громадянами. Тобто не лише відстоювати свої права та гідність на Майдані, а й  знати законодавство в частині своїх прав, аби їх, права, належно і вчасно захистити. Скажімо, що робити, аби тебе внесли до Держреєстру виборців, є тут.

Можна ознайомитися і з відповідними постановами на сайті ЦВК.

(Інша річ, що далеко не всі виборці  мають можливість користуватися інтернетом, а отже, і врахувати відповідні поради…)

Звичайно, кількагодинне вистоювання свого права на участь у виборах теж можна розцінювати як своєрідний досвід виховання в собі громадянина.

І все ж… Згідно з Додатком  1 до постанови Центральної виборчої комісії від 11 лютого 2019 року № 285 з коштів Державного бюджету України  на підготовку та проведення чергових виборів Президента України 31 березня 2019 р. виділено 2 354 880 000 грн. ЦВК, наскільки відомо, попросила ще й додаткових грошей.

На формування та оновлення Державного реєстру виборців, смію стверджувати, коштів надано теж цілком достатньо. Закон «Про Державний реєстр виборців», ухвалений у 2007 р., також цілком придатний і навряд чи в чомусь завинив. 

 Чи є цей бедлам зі списками виборців складовою стратегії фальсифікацій?  Не скажу  напевне. Але, судячи з ситуації, тих, хто не зміг проголосувати, буде достатньо, аби бодай спробувати застосувати їхні бюлетені  не без користі для конкретного кандидата.

Загалом же проблема зрозуміла. Вона перебуває у площині захланності й непрофесійності влади, котра жодним чином не задовольняє потреб громадян, а то й просто їх ігнорує, навіть не намагаючись забезпечити їм якісні послуги. 

Отже, ще один доказ на користь того, що така влада повинна піти геть.