«Виборчий патріотизм» як новий спосіб обману виборців

У січні стався скандал. Не такий гучний, як, скажімо, навколо «оборонки». І не такий, ясна річ, масштабний – скоріше локального характеру. Посутньо: в Тернополі з’явилися білборди зі знімком місцевого священика УГКЦ та написом: «Я підтримую Президента, патріота України». Прес-служба Бучацької єпархії УГКЦ повідомила, що священик «…не давав жодного дозволу на використання його фото на рекламному щиті політичного змісту і його зображення на щиті було розміщене навіть без його відома».

Священик звернувся до органів влади, після чого білборд демонтували. 

Мало не синхронно з’являється інформація, що священик на використання свого зображення у рекламних цілях згоду таки давав, про що й заявив письмово.

Більше того, виявилося, що рекламування святим отцем «Президента-патріота» – не поодинокий випадок, а складова цілої «кампанії на на підтримку державницьких ініціатив та утвердження української помісної церкви», в якій  взяли участь частина духовенства краю, а також військові, освітяни, представники громадськості. На численних рекламних щитах кампанії – один і той самий текст: «Я підтримую Президента, патріота України».

Отже, «кандидатів багато, патріот – один». Світоглядно українські, європейські, демократичні сили та їхні представники, які всією своєю діяльністю довели справжній, а не «виборчий», патріотизм – до уваги не беруться. 

Але зараз  дещо про інше.

Я належу до палких прихильників єдиної української помісної церкви. Надання Українській Церкві автокефалії вважаю одним із – навіть не кроків, велетенських стрибків – у напрямі, чітко окресленому свого часу М.Хвильовим: «Геть від Москви!»

Я також переконана, що це доленосне рішення досягнуте зусиллями ВСІХ, від кого залежало його ухвалення. Релігійних, громадських, державних  діячів та моральних авторитетів нації; української дипломатії; православних  (і не лише) українців та українок, чия суголосна, потужна і щира молитва за Єдину Церкву підносилася щоденно до Господа. Зрештою, за наданням Грамоти про Автокефалію – мільйони тих, що страждали й поклали життя за єдність Української Церкви.

Відомий «Томос-тур» нині діючого, а заразом – претендуючого на подальшу  «діючість» Президента люди попервах переважно сприймали з поблажливою усмішкою (все ж якось долучився, хай попіариться!). Проте коли тур перетворився на вагому частину передвиборчої кампанії – з «бігмордами», роликами й таке інше – поблажливість змінили зростаючі відчуття прикрості й роздратування.  

Тим часом дедалі очевидніше проступає цинізм «Президента-патріота» і його оточення (котре, як відомо, переважно належало – належить? – до пастви УПЦ МП) у стосунках зі священництвом. 

Про що йдеться? Поїздки ієрархів ПЦУ з молебнами та проповідями є, на мою думку, дуже потрібними і важливими – вони сприяють єдності Церкви і вірян. Однак  чи доцільно Президентові супроводжувати святих отців у цих поїздках, виступаючи у храмах з очевидно передвиборчими  промовами? Чи не викликає це прикрого враження, що – навпаки – наші релігійні достойники супроводжують Президента у його передвиборчих поїздках, надаючись на цинічне використання з боку світської влади?

Справді, дуже сумно, коли Томос про автокефалію ПЦУ жевжики з передвиборчого штабу П.О.Порошенка «юзають»  у якості агітки. Дуже соромно,коли з московських батюшок, які вирішили «перейти» до новопосталої  Української Церкви, роблять заледве не героїв. Але безмірно боляче, коли при цьому «забувають» про тих священиків-патріотів, які цілим своїм життям і служінням, незламністю позиції, жертовністю  довели свої любов до Бога і відданість Україні.  Невтомно і відважно творячи Українську Церкву там і тоді, де й коли це було «неперспективно», а нерідко – і  вельми небезпечно.

о.Сергій Підтягин згуртував громаду і разом з мирянами побудував у Красному Лучі єдиний на Луганщині храм УАПЦ. Він називався – «Всіх святих Землі Української».  Коли почалася війна, і Красний Луч захопили сепаратисти та скажені «казачкІ», о.Сергія попередили, що за ним от-от мають прийти. Він, його старенька недужа мама та сестра залишили рідну домівку, як і тисячі моїх земляків-патріотів – «у чому стояли». Гадали, що за якихось кілька місяців повернуться… Високодуховний душпастир, український патріот  нині винаймає  в людей житло, не має парафії   і – відстоює Українську Церкву.

Ще – о.Максим Стрихар – священик церкви Різдва Пресвятої Богородиці й військовий капелан; протоієрей о.Юрій Бойко, який відстоював  храм Бориса і Гліба на Теремках від московських зазіхань… І десятки, сотні душпастирів-патріотів.  Але про них «президентські патріоти» й не згадують, їм не дякують, з ними не ведуть розмов  – бо ж ці люди й без того боронитимуть наші мову, віру, а треба – то й армію…

Українці від 2014р. неймовірно, стрімко, якщо не сказати – катастрофічно – збідніли. Влада це пояснює війною, а водночас наживається на війні, займається «контрабасом» з агресором, тим самими допомагаючи ворогу нищити власний народ. Закиди Президентові та його оточенню про невиконану обіцянку завершити війну за два тижні вже навіть не смішні – хто ж припинить те, на чому багатіє? Корупція не лише не подолана – корупціонери самі очолюють боротьбу з корупцією. Реформи, що стали чи не головною «фішкою» у спілкуванні з західними грошодавцями, – цілком провалилися всередині країни. Про яку перемогу на виборах нинішньої «зграї патріотів» з Банкової могло би йтися, коли б вони відбулися «по-чесному»?

Тим часом до тернопільської «ініціативи» днями додалася львівська: на підтримку «Президента – патріота» висловилися у своєму зверненні медики Львівщини. Отже, адмінресурс набирає обертів. Об’єднання зусиль справді патріотичної української опозиції, аби протистояти фальсифікаціям, підкупу і цинічному використанню  самих виборців з метою їхнього ж таки обдурення, стає, без перебільшень, питанням життя чи занепаду  української демократії, а за великим рахунком – збереження чи знищення Української Ідеї.