Шевченкові присвячена ціла низка фестивалів. Загальноукраїнських і місцевого значення. Сама ідея, чесно кажучи, мені імпонує. Це ж прекрасно: вшановувати, популяризувати, робити модною творчість нашого генія! Зрештою, осучаснити його, перевдягти з кожуха та шапки-бирки, милих радянським ідеологам, у  костюм, один з таких, які він любив носити!..

Отже, подорожуючи просторами Інтернету, надибала на цікавину: «Sheva Fest». Організатори – Фонд Гуманітарного Розвитку України та Канівська міська адміністрація.

Відомо, що «Шева» – псевдо футболіста Андрія Шевченка у фанатському середовищі. Але йдеться явно не про футбольне дійство. Бо слоган фестивалю – з твору іншого Шевченка, Тараса Григоровича: «Сю ніч погуляєм, Та так погуляєм, Що аж пекло засміється, Добре погуляєм!».

Звернімося до джерел. Коли  читати текст, звідки запозичені ці рядки, цілісно – виглядає він так:

“Та, як ми, з ножами, 
З ножами святими, 
Та з батьком Максимом 
Сю ніч погуляєм, 
Ляхів погойдаєм, 
Та так погуляєм, 
Що аж пекло засміється, 
Земля затрясеться, 
Небо запалає… 
Добре погуляєм!”

Якщо пам’ятаєте, це  пісня Кобзаря з «Гайдамаків». Відомо, що поема – чи не найтрагічніша у творчості Тараса Шевченка. В ній – така сила болю, навіть ненависті, така напруга пристрасті, що, здається, кожне слово пульсує, палахкотить, як живе людське серце. Не переінакшити, не виокремити жодного рядка!..

Проте… виявляється, цілком можливо не просто виокремити рядки, а й  висмикнути їх з контексту, надати геть протилежного, такого собі грайливо-дурнуватого, шинкарського змісту. Що це – лексична глухота чи абсолютний «бузинівський» слух?

Не без «родзинки» і склад учасників. До прикладу:

TANA – «міжнародний гурт з українським корінням», котрий, як стає зрозуміло з підводки у одній передачі про нього: «…понімаєт і англійскій, і русскій».

Гурт «Астеріон» – з анотації до одного з концертів: «Московская дум-готик группа, созданная в августе 2008 года бывшими участниками культового состава SAINT EVERLASTING REST…»

Про МС Лапоть (він же Сергій Лапко)  – вдалося дізнатися, що він «яркий ведущий мероприятий».

Зате про іншого ді-джея інформація в Інеті дещо розлогіша: «Вы ждали этого очень долго. Но теперь наконец-то «Владимирский Централ» звучит и на KISS FM! Так называется радиошоу от DJ VovKING (он же Владимир Бейчак) – ди-джей, знающий все о Breaks, Electro, Disco, Rock’n’roll, Dubstep и Bass».

І на тлі цього всього – DJ Set від Олега Скрипки. І літперформанс від Івана Малковича.

Я не про те, що партнери організаторів досить солідні й що підтримати дійство «підпрягли» два посольства та одне представництво. Зрозуміло,  далеко не всі, наслідуючи старосвітське поміщицтво, перш аніж свататися,  копирсатимуться у родоводі, тобто доскіпуватимуться до змістів, смислів та персоналій.

Я про інше.

Хто ті люди, які формулювали концепцію і формували вміст заходів «у підніжжя Шевченкової гори» (так безграмотно написано на сайті «фесту»)? Невігласи? Циніки? Свідомі послідовники горезвісного вурдалака Бузини? Все разом, як нині нерідко трапляється?

Та лихий з ними. Важливіше інше.

Що рухало тими відомими і начебто пристойними людьми, які погодилися на «перформанси» межи Вовкінгів і Лаптів?

А може, відповідь – у тих-таки Шевченкових  «Гайдамаках?

…Коли хочеш грошей,

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу…

Блог Олени Бондаренко