25 травня 1926р. в Парижі, просто посеред вулиці, був застрелений Голова Директорії та Уряду УНР у вигнанні  Симон Васильович Петлюра.

Вбивцю – Самуїла Шварцбарда – суд виправдав. Не зваживши на красномовні  свідчення про  те, що убивство організоване з більшовицької Москви. На те, що західна преса багато писала про убивство як спецоперацію  російських спецслужб.

І суд, і велику  частину громадськості цілком влаштувала версія, за якою вбивця-одинак помстився в такий спосіб  Головному Отаманові Армії УНР за єврейські погроми…

(Довідка: В 1918-19р.р. Франція, скажімо так, дуже обережно поставилася до виборювання українцями своєї незалежності. Залишаючись відданими ідеї «великої й неподільної Росії», французи залишили поза увагою вимогу визнати незалежність УНР. Натомість ультимативно зажадали виведення С.Петлюри та В.Винниченка зі складу Ради народних міністрів УНР — тоді група політиків на знак протесту вийшла зі складу Директорії.

На початку квітня французькі кораблі почали передислокацію, яка закінчилася цілковитим виведенням флоту з Одеси. До міста увійшло кількатисячне військо отамана Н.Григор’єва, котрий свого часу зрадив УНР і перекинувся до більшовиків. Таким чином, Одесу «з  мовчазної  згоди»  Франції,  як однієї з держав Антанти,  захопили більшовики. Місто опинилося в катастрофічній ситуації.)

Тож  коли був знищений лідер українських державницьких змагань, ніхто особливо не став  розбиратися, що собою являла його особистість і чи були насправді в Україні  часів УНР   єврейські погроми, чи це (як, зрештою, й виявилося) – одна з вигадок, народжених у стінах ВЧК-НКВД.

Після Другої світової «справою Петлюри» ніхто й зовсім не цікавився: перед масовістю винищення євреїв, до якого вдалися нацисти, все інше в очах Західної Європи відступило. Переглянути справу і не наразитися на емоційне сприйняття було неможливо. Мабуть, варто сказати й про те, що страждання євреїв у Другу світову були відомі західноєвропейському світові, а що таке Україна, як затято і трагічно вона намагалася вирватися з пут більшовизму  і як була за це покарана штучним більшовицьким Голодомором; хто такий, зрештою, Петлюра – «стара Європа» докопуватися не вельми воліла. До того ж після закінчення Другої світової війни західний світ  вільно чи невільно мусив якось рахуватися з «державою Сталіна». Та й, нарешті, «віддані друзі» більшовицької Москви – французькі комуністи, які мали тоді достатньо великий вплив у своїй країні – робили все, щоб «справа Петлюри» не набувала розголосу з уст української діаспори, налаштованої проти Москви непримиренно.

Про те, що вбивство Симона Петлюри було операцією просійської розвідки, в Конгресі США заявив співробітник КДБ Петро Дєрябін, який 1954р. втік до Америки.  Однак його свідчення також навряд чи хтось почув…

Отже, «справа Петлюри» у вільному європейському світі залишається нерозкритою. А значить, остаточно не розвінчаний і огидний міф про українців як ксенофобів-юдофобів. Цей міф активно підживлювала Москва в часи звитяжної боротьби УПА. Його намагаються гальванізувати  й нинішні кремлівські гебельсові учні. Тобто, Росії  (комуністичній чи нинішній, сталінсько-путінській, яка, до слова,  завжди вирізнялася юдоненависництвом) образ українця-погромника був, є і, напевне, буде ще довго зручним. Бо Росія не в змозі змиритися з незалежністю від неї України.

…30 травня 1926р. на паризькому цвинтарі Монпарнас  був похований Головний Отаман Симон Васильович Петлюра.

До його могили приходять представники української громади, українці, які приїздять до Франції, а віднедавна буває й хтось із представників  посольства України в Республіці Франція.

Тим часом Пантеон українських героїв, про створення якого так багато говорилося, досі навіть не в зародку. Наші Герої, які боролися за рідну землю, спочивають у чужій землі…

Блог Олени Бондаренко