Це треба знати…

Початок нового, 2018 року був не надто багатий на події, але деякі з них були без перебільшення, трагічними. Перш за все маю на увазі вбивство правозахисниці Ірини Ноздровської та трагедію в Запоріжжі, де одне бидло (п’яне) вбило малюка, а інші (в рясах) не хотіли відспівувати.

І якось не було вже особливого бажання звертати увагу на інші моменти у стрічках новин. Але врешті-решт, гортаючи інтернет-сторінки, зачепився оком за повідомлення про засудження п. Саакашвілі на його батьківщині, в Грузії. Зацікавило, тому що якось не особливо вникав у суперечки щодо кримінальних справ, порушених проти грузинського екс-президента. Прихильники його пояснювали всі кримінальні справи «підступами ворогів». Противники, зрозуміло, наполягали на тому, що всі обвинувачення – чистісінька правда. Все це я сприймав досить по-філософськи, бо в нас і самих в Україні таких прибічників і противників у будь-якого політичного діяча – хоч греблю гати. Логіка проста з радянських часів: хто «наші» – розвідники, хто «їхні» – шпигуни, у «нас» – партизани, у «них» – бандити.

Але щось зачепило в згаданій статті. І я вирішив поритися в інтернеті і з’ясувати (для себе) – а за що ж там уже «впаяли» три роки?

Отже, в статті зазначалося: «…М.Саакашвілі незаконно пообіцяв тодішньому керівнику Департаменту конституційної безпеки (ДКБ) Дате Ахалая, що помилує засуджених за вбивство Сандро Гиргвліані і потім вже в обхід Комісії з помилування помилував Геронтія Аланія, Михайла Бібілурідзе, Автанділа Апциаурі і Олександра Гачава, створивши правовий важіль для умовно-дострокового звільнення засуджених…»

            «Незаконно пообіцяв», «створивши правовий важіль» – для людини, далекої від юридичних тонкощів все це – професійні терміни, які мало що пояснюють. Але… «Вбивство». Що за вбивство? Почав порпатися в інеті. Шукати довелося недовго.

Отже, суть справи. 28 січня 2006 року 28-річний Гіргвліані разом зі своїм другом відвідав кафе “Шарден-бар” у Тбілісі. На той момент там були глава Департаменту конституційної безпеки МВС Дата Ахалая, його заступник Олег Мельников, начальник Генеральної інспекції МВС Василій Санодзе, начальник Служби громадських зв’язків МВС Гурам Донадзе, дружина глави МВС Тако Салакая і знайома Гіргвліані – Тамара Майсурадзе.

У кафе Гіргвліані посварився з Донадзе. Того ж дня тіло вбитого банківського службовця виявили в передмісті Тбілісі з ознаками насильницької смерті.

Пізніше, 12 лютого, грузинський телеканал “Імеді” випустив сюжет, де стверджувалося, що зазначені особи можуть бути причетні до злочину. Цей сюжет і дав старт розголосу справи.

Мати Гіргвліані відкрито звинуватила МВС у вбивстві сина, а опозиційні партії зажадали від глави МВС Вано Мерабішвілі відсторонити від посад підозрюваних. У свою чергу міністр заявив, що не робитиме цього.

У березні були затримані четверо співробітників Департаменту конституційної безпеки – Гіа Аланія, Автанділ Апціаурі, Олександр Качава і Михайло Бібілурі. Вони зізналися, що 28 січня викрали Гіргвліані та відвезли до лісу, де почали його бити. Потім, як стверджували затримані, Гіргвліані вдалося втекти, після чого він “заблукав і впав в ущелину”.

Грузинське слідство звинувачує Саакашвілі у тому, що він (нібито) порадив поліцейським, які викрали жертву, зізнатися (з метою «прикрити» керівництво МВС), а за мовчанку пообіцяв швидке звільнення.

Указ про помилування було видано через три роки. Тоді було помилувано близько 170 (за словами Саакашвілі – 133) колишніх силовиків, у тому числі вбивці Гіргвліані.

Сам екс-президент Грузії вважає обвинувачення маячнею, тому що (за його словами) право президента на помилування «нічим не обмежене».

Власне кажучи, для мене, як громадянина України, не є суттєвим чи мав право Саакашвілі на помилування і чи домовлявся він із засудженими – це справа грузинського суду.

Є інша сторона медалі. Припустимо, це відбулося не в Грузії. Отже, шановні співвітчизники, уявіть собі наступну ситуацію: четверо поліцейських вивозять у ліс людину, яка до цього вступила в суперечку з їхнім начальством. Людину бьють. Людина гине (за незрозумілих обставин, бо свідків немає). Через три роки поліцейських випускають на свободу. Я не хочу сказати, що такого не може бути в нашій країні. Я не хочу сказати, що в нас такого не було (одна справа Гонгадзе чого варта!). Але… Уявіть собі, як би ВИ особисто відреагували на таку ж подію з УКРАЇНСЬКИМИ персонажами?

Суттєвим для мене є те, що вбивць амністували. «Видатний реформатор» амністував представників «реформованої грузинської поліції». І це, мабуть, передовсім слід знати людям, які теревенять «Міша врятує Україну». І ще одне. Я переконаний, що українські очільники були в курсі даної ситуації. Я багато в чому незадоволений українською владою. Але, що стосується стосунків «влада – Саакашвілі» претензія тільки одна: ЯК цьому діячу могли дати українське громадянство? Хто за це відповість?