«Друг Ердоган»: чого не враховує Путін, думаючи про Туреччину

Російські медіа з великою іронією поставилися до візиту президента Туреччини в Київ.Мовляв, і закуняв Реджеп Ердоган під час монологу Порошенка, і не надто підтакував українському колезі, коли той говорив про двосторонні прожекти, і стримано зреагував на питання про Крим, і ухилився від відповіді щодо підтримання антиросійських санкцій… Натомість у стосунках Росії та Туреччини – повний ажур. Який, зокрема, проявляється у тому, що Анкара продовжує проект будівництва газопроводу «Турецький потік», що має пройти по дну Чорного моря в обхід України.

Проект цей, дійсно, мегаамбітний. В його реалізації бере участь російський «Газпром», а точніше, його філія – компанія South Stream Transport B.V. За планом, у березні наступного року буде прокладена перша нитка газової магістралі, а в 2019-му – друга. Одна лінія газопроводу призначена для Туреччини, її потужність становить 15,75 млрд. куб. м блакитного палива на рік; друга, така за потужністю, – для Центральної та Південної Європи. По морю кожна з них розтягнеться на більш ніж 900 кілометрів. Станом на кінець вересня було прокладено 224 км газогону, а відтак, здавалося б, у Росії мають бути всі приводи для радощів. Але не все так просто. Бо, власне, не таким простим є й Реджеп Ердоган, котрий не скупиться на компліменти президенту РФ Путіну, називаючи його «другом Володимиром». Ще за часів Османської імперії султани, котрі змінювали один одного на престолі, нерідко дивували Європу своєю непередбачуваністю у зовнішній політиці. «Другу Володимиру» це варто було б взяти до уваги, адже «Турецький потік» може несподівано змінити напрям. І потекти зовсім не туди, куди праглося б Москві.

Якщо коротко, то суть ось у чому: Реджеп Ердоган розпочав складну дипломатичну гру: з одного боку, риє разом із «Газпромом» трасу для «Турецького потоку», а з іншого боку, веде закулісні переговори з Ізраїлем, Катаром і країнами Центральної Азії – про те, щоб спільними зусиллями підірвати позиції російського газового гіганта в Європі. Туреччина та Ізраїль незабаром будуватимуть газопровід, починаючи від берегів єврейської держави і до країн Євросоюзу. Причому ізраїльський газ повинен пройти в Європу через азербайджансько-турецький Трансанатолійський газопровід (TANAP).

Особливість ситуації у тому, що ще шість років тому Ердоган був в стані холодної війни з Ізраїлем, виславши єврейського посла з країни після захоплення ізраїльським спецназом турецького судна «Маві Мармара» біля берегів Гази. Сьогодні інцидент давно забутий, а Анкара та Тель-Авів є стратегічними партнерами. Зокрема, в енергетичній сфері. Туреччина та Ізраїль домовилися до кінця поточного року підписати угоду про будівництво трубопроводу для постачання газу з середземноморських родовищ в країни Євросоюзу. Про це заявив міністр національної інфраструктури, енергетики та водопостачання Ізраїлю Юваль Штайніц.

За його словами, рішення про укладення попередньої міжурядової угоди щодо газопроводу з Ізраїлю до Туреччини прийнято за підсумками чотирьох турів переговорів. Штайніц уточнив, що планується будівництво двох магістралей: один газопровід буде прокладений до Туреччину і піде далі в Європу. Інший пройде через Кіпр і Грецію до Італії. За даними експертів, трубопровід буде прокладений від ізраїльського родовища «Левіафан» на шельфі Середземного моря до узбережжя Туреччини і далі, до Трансанатолійського газопроводу TANAP, а звідти – до Європи. Примітно, що через TANAP Анкара планує постачати, крім ізраїльського, ще й азербайджанський газ.

Варто окремо зауважити, що Трансанатолійським проектом транспортування природного газу (TANAP) володіють наступні акціонери: SOCAR (держнафтокомпанія Азербайджану), Botash (Туреччина) і BP (Великобританія). Проект TANAP передбачає транспортування газу з азербайджанського родовища «Шахденіз-2» через Туреччину до Європи. Для керівництва Євросоюзу TANAP є пріоритетним газовим коридором, який покликаний покласти край монопольному становищу «Газпрому» на європейському ринку.

У перспективі Анкара і Брюссель хочуть підключити до TANAP і республіки Центральної Азії. Туркменія, Узбекистан і Казахстан, які володіють солідними запасами газу, вже зараз згодні постачати своє блакитне паливо в Європу через TANAP, оминаючи російську територію. Єдиною перешкодою для реалізації цієї мети є відмова Росії і Ірану дати добро на будівництво Транскаспійського трубопроводу по дну Каспію. А без цього газ з Центральної Азії ніяк не може потрапити в TANAP.

Але повернемося до спільних планів Туреччини та Ізраїлю. Двосторонній угоді цих країн передувала зустріч міністрів чотирьох держав. У квітні 2017 року міністри енергетики Ізраїлю, Кіпру, Греції та Італії підписали угоду про прокладання газопроводу для транспортування ізраїльського газу в держави Євросоюзу. Вартість проекту становить приблизно шість мільярдів євро. Труби з’єднають родовища в ізраїльських і кіпрських економічних водах з терміналами в Греції та Італії. Британське видання Daily Mail вважає, що успішна реалізація проекту дозволить Європі скоротити залежність від російського газу. За оцінками експертів, газопровід може вступити в дію вже у 2025 році.

Але й це ще не кінець історії. Ймовірно, що в перспективі Анкара збирається експортувати через TANAP не тільки згадувані вище азербайджанський і ізраїльський газ, але також блакитне паливо з Катару. Турецький президент не дарма так завзято захищав Катар в його недавньої холодній війні з багатими арабськими монархіями на чолі з Саудівською Аравією. Туреччина направила в Катар свої війська, давши зрозуміти, що в разі загострення ситуації надасть цій країні й військову допомогу також.

Слід зазначити, що Катар має найбагатші запаси природного газу в світі, вони досягають 25 трильйонів кубометрів. Експерти підрахували: такі запаси дозволять цій крихітній державі Перської затоки добувати газ в нинішніх обсягах протягом 160 років. На даний момент Туреччина і Катар аналізують можливість реанімування раніше нереалізованого проекту з будівництва газопроводу з Катару до Туреччини. Єдина перешкода для прокладки цієї магістралі – нинішнє керівництво Сирії на чолі з Башаром Асадом, яке виступає категорично проти даного проекту.

Улюбленець Путіна Башар Асад мимоволі грає роль гаранта збереження статус-кво на газовому ринку Європи, де сьогодні безроздільно панує «Газпром». І поки Асад при владі, катарський трубопровід не зможе досягти берегів Туреччини. Але рано чи пізно катарський та ізраїльський газ піде до Європи, і для України було б вельми важливо підключитися до подібного проекту. Ми теж могли б отримувати це паливо реверсом. Адже зараз (кого ми дуримо?) Україна все так само купує російський газ, але у європейських компаній. Щоб поламати подібну схему, потрібні партнери, і Туреччина може стати одним з них.

Тому за організацію візиту Ердогана в Україну можна сміливо похвалити і турецьку сторону, і українського президента. Розвивати контакти з цією державою нам на руку. Як і з усіма, хто докладає зусиль до мінімізації російського впливу на світовий порядок денний. Приїзд Ердогана до Києва іще не зробив революції в нашій енергетичній сфері, але намір продовжувати стосунки – це вже конкретика. Тож далі – буде. І дуже хотілося б, що в цьому «далі» Росія залишилася пройденим етапом – як для Анкари, так і для Києва.