Пожвавлення торгів навколо крісла омбудсмена не передбачає жодних особливих змін: мабуть, як і раніше, новообраний Уповноважений налаштує локатори на сигнали можновладців. А шкода. Адже на цьому посту можна зробити чимало добрих і корисних справ

 Нині, коли у Валерії Лутковської закінчилася її каденція і питання про нового Уповноваженого з прав людини потрібно вирішити до 6 липня, навколо крісла омбудсмена розпочинаються великі торги, які перетворюються іноді в не менш великий шантаж. Наприклад, “Народний фронт” вимагає віддати посаду Людмилі Денисовій, мотивуючи це зміцненням коаліції.Але партія (і фракція Блоку Порошенка), яка і без того наклала лапу на всі губернаторські портфелі, не бачить приводу не прибрати до рук і цей портфель, тим більше що й відповідна кандидатура у БПП (Сергій Алексєєв) вже є. Радикальна ж партія не проти посадити в крісло омбудсмена свою людину – адвоката Андрія Мамалигу. Словом, найближчими днями буде спекотно. І це досить сумна “спека”, оскільки знову всі будуть вирішувати виключно політичні інтереси.

Як все розпочиналося

А розпочиналося все без малого двадцять років тому. У грудні 1997 року Верховна Рада ухвалила закон про Уповноваженого з прав людини – закон був слабкий і нечітко виписаний (він, зокрема, надавав омбудсмену досить широкі повноваження, але зовсім не регламентував відповідальність за ігнорування цих повноважень з боку чиновників). Я, будучи одним з депутатів, які голосували за цей закон, розумів його недоліки, одного голосу для конструктивних правок Раді тоді не вистачило. А незабаром після цього першим Уповноваженим парламентарі обрали Ніну Карпачову.

Її перша каденція майже збіглася з переобранням на посаду президента України Леоніда Кучми. До режиму Кучми Ніна Карпачова перебувала у вимушеній опозиції – вона не завжди йшла до кінця, не завжди заслуговувала високої оцінки за принциповість і наполегливість, однак, будучи людиною не цілком байдужою, не могла не намагатися виправити всі ті кривди, свідком яких вона ставала.

Дивіденди Карпачова напрацьовувала на ділі “Україна без Кучми”, на поїздках по тюрмах, на епізоді, пов’язаному з Настею Овчар – маленькою хороброю дівчинкою, яка 15 березня 2005 року винесла з вогню 2-річну сестру. А потім, раптово обнуливши всі досягнення, Карпачова пішла в депутати. За списками Партії регіонів вона потрапила до парламенту під другим номером – було це в 2006-му. Обов’язки ж Уповноваженого з прав людини їй довелося з себе скласти.

Втім, вже наступного року Карпачова передумала: у лютому 2007-го, ще до того як Віктор Ющенко оголосив дострокові парламентські вибори, вона відмовилася від мандата і повернулася до правозахисту. Але її реноме було істотно підмочене цим короткостроковим відступництвом, і про Карпачову стали забувати. Забували аж до 2011 року, поки Ніна Іванівна не взялася опікуватися заарештовану Юлію Тимошенко і разом з нею стала потрапляти в новинні стрічки.

Середа провладних (на той момент) фракцій сплеск активності навколо Тимошенко пояснювали образою за те, що ПР не підтримала її балотування на четверту каденцію. Чи було з боку Карпачової це своєрідною помстою або просто бажанням заслужити місце у виборчому списку БЮТ – залишилося нез’ясованим.

Останні новини щодо першого українського омбудсмена датовані літом 2016 року. Російське видання kerch.com.ru стало свідком виступу Карпачової в анексованому Криму. Виступ було присвячено, зокрема, будівництву керченського мосту – Карпачова висловила впевненість, що цей проект окупаційної влади буде успішно реалізований. Що ж, саме так минає мирська слава – від багатообіцяючого колись проекту під назвою “Ніна Карпачова” залишився тільки спогад, та й то не найкращий.

І як тривало…

Другим українським омбудсменом стала Валерія Лутковська. Вона була обрана парламентом навесні 2012 року, отримавши свою посаду за повної підтримки попередньої влади. У день призначення Лутковської Партія регіонів стягнула в Раду майже всі свої резерви. Дивно, але проголосувати за майбутнього головного захисника з прав людини прийшов навіть один з рідкісних гостей парламенту – нардеп Юрій Іванющенко.

До моменту обрання Лутковська захищала інтереси держави в Європейському суді з прав людини. Саме вона юридично оформляла позицію команди Віктора Януковича у справах Юрія Луценка та Юлії Тимошенко в ЄСПЛ. Подейкували, що на посаду Уповноваженого її пролобіював Олександр Лавринович, який у 2010-2013 роках був міністром юстиції. З ним вона була пов’язана в 2000-2006 рр. роботою в юридичній фірмі “Лавринович і партнери”.

Вступаючи в посаду, Лутковська обіцяла бути нейтральною фігурою, рівновіддаленою від будь-яких сфер впливу. І слово своє вона “дотримала”. Під час гарячих подій Євромайдану-2013, під час кривавих розправ над Небесною сотнею голос Уповноваженого з прав людини лунав досить невиразно.

20 лютого 2014 року Валерія Лутковська заявила, що “особисто здійснила моніторинг київських лікарень, і вони переповнені. Там перебувають десятки людей з вогнепальними пораненнями. Фактично на вулицях української столиці відбуваються військові дії”. У зв’язку з цим омбудсмен “закликала сторони конфлікту негайно припинити кровопролиття на вулицях Києва та міст України для збереження людського життя”. При цьому вона не уточнила, що за “конфлікт” має місце в державі та чиї дії призвели до його ескалації.

Втім, під час Майдану в Лутковської були і добрі справи. Як і після Майдану. До останнього часу вона особисто витягувала людей з полону, допомагала вимушеним переселенцям. До числа заслуг можна віднести і те, що дитячі будинки ОРДЛО не потрапили в Росію. І все ж це не анулює байдужість Лутковської, проявлену, наприклад, до “диктаторських законів” 16 січня 2014 року. Тоді з її вуст так і не пролунала правова оцінка ситуації, яку вона повинна була б прокоментувати.

Така вибірковість є цілком зрозумілою: в Україні Уповноважений з прав людини з самого початку дуже чітко налаштовується на кон’юнктуру, продиктовану владою. Фронда омбудсмена (якщо вона має місце) все одно залишається в певних рамках, переступати які не ризикує ніхто. Політика у справах Уповноваженого перевищує складову правозахисту, заради якої – в ідеалі, звичайно! – і йдуть в омбудсмени.

Подібну традицію добре б зламати. Але біда в тому, що парламент і вхідні в нього політичні сили заздалегідь складають прейскурант своїх послуг, оплачувати які доводиться кожному, хто отримує призначення в стінах Верховної Ради. Пожвавлення торгів навколо крісла омбудсмена не передбачає жодних особливих змін: мабуть, як і раніше, новообраний Уповноважений налаштує локатори на сигнали можновладців. А шкода. Адже на цьому посту можна зробити чимало добрих і корисних справ.

Блог Михайла Поживанова