В День Соборості мусимо проаналізувати історичний досвід та реалістично й без пафосу вказати на помилки владних політик у справі об’єднання на засадах суспільного договору всіх громадян всієї України.
Мій підхід базується на потребі поєднання двох важливих для нашої країни світоглядних доктрин: людино- й україноцентризму. Простіше кажучи – соціальної та національної ідей, що я означаю популярним гаслом «Людина і Україна – понад усе!»
Вивищення чи нехтування однією з цих доктрин завжди створювали проблеми й конфлікти в Україні. Як тільки Іван Мазепа в останні роки своєї діяльності акцентував увагу виключно на державницьких планах у спілці зі Швецією, виникла проблема із народною підтримкою;
щойно Центральна Рада УНР надто захопилася соціалістичними ідеями, вона втратили серед союзників патріотичний прошарок заможного селянства тощо.
Для прикладу нагадаю про історичне підґрунтя появи знаменитої Конституції Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 року, яку готувала тодішня українська еліта на еміграції й після поразки під Полтавою. Там знаходимо низку соціальних параграфів, актуальних і для сучасної України!
«Відновлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства…жінок, чоловіки, яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягуватимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.»
Подібні гарантії соціальних прав прописані в, щонайменше, 3 параграфах Конституції, яка налічує загалом 16.
Отож і нині взаємопоборювання прихильників соціальної та національної ідей послаблює й так бідну та корупційну державу. Принагідно зауважу, про те що вже писав:
ковідний світ постав під сумнів універсальність для всіх країн виключно діберальної ідеї, де лише ринок всіх зробить щасливими.
Саме тому, якість життя людини як головна мета державної та місцевої влад і повага всіх громадян до історії, культури, мови своєї країни мусять творити ту омріяну віками єдину, соборну, незалежну і соціальну державу – Україну!
Блог Миколи Томенка
