Спочатку планував описати, що мені вдалося зробити для чорнобильців, Чорнобиля, Славутича, але про добрі справи іншим разом. Нині про те, що потрібно робити.
1. Потрібно шанувати героїв і їх родини.
Нагадаю владі, щоб не забула сьогодні подякувати й підтримати маму Героя Володимира Правика Ніну Іванівну, яка живе в Ірпіні. Зазвичай колектив Черкаського пожежного інституту імені Героїв Чорнобиля запрошує її до себе, але нині ситуація зрозуміла. Батьків ще одного Героя Віктора Кібенка вже немає з нами. Але, на щастя, з нами є десятки тисяч менш знаних Героїв та їх родин. Подякуємо їм!
2. Необхідна ефективна і дієва державна політика щодо чорнобильської проблеми.
Міністерство екології знищили. Очільника Державного агенства з управління зоною відчуження лише днями призначили після нашої критики і масштабної пожежі. Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, створений у квітні 2016 року під нашим тиском, лише починає повноцінно фінансуватися і працювати. Лісгоспи в Чорнобильській зоні останні роки тотально  недофінансовані (бо за 5 років Уряди Яценюка і Гройсмана так і не змогли поділити посаду Голови Агенства лісових ресурсів) і там ніхто не зробив навіть просіки, щоб вогнеборці та їх техніка могли оперативно працювати під час гасіння пожежі.
3. Забезпечення повноцінної експлуатації конфайнменту (укриття) над 4 енергоблоком ЧАЕС та перетворення його на екологічно безпечну систему.
4. Виконання зобов‘язань держави щодо соціального та медичного забезпечення ліквідаторів та їх родин, всієї чорнобильської спільноти.
І не бійтеся частіше їздити до Прип’яті, Чорнобиля, Славутича й не чекайте чергових іноземних журналістів, які прорекламують за нас Чорнобиль!
Чорнобиль – це наша біль, це наш – героїзм і він мусить стати нашою гордістю, а не соромом!

Блог Миколи Томенка