Микола Томенко розповідає про політтехнології президентської команди перед виборами-2019.А також пояснює, через що нардепи заблокували процес оновлення Центрвиборчкому перед виборами, доводить, чому президент зараз зацікавлений у єдності проросійських сил та відверто признається, чи братиме участь у президентських перегонах.
Однією з найбільш резонансних політичних подій останнього часу стало те, що нардепи пішли на канікули, так і не оновивши склад Центрвиборчкому. І зараз фігурант кримінального провадження, Михайло Охендовський, а з ним ще 12 членів комісії, чиї повноваження скінчилися чотири роки тому, і далі отримують по 100-150 тис. гривень на місяць. На вашу думку, чому так сталося?
Це те, що я називаю владним цинізмом. «Народний фронт» разом з Ляшком та іншими партіями турбувалися, бо в кулуарах ходили розмови про можливість дострокових виборів.
За тими чутками, що були в Адміністрації президента, оновивши ЦВК, група депутатів БПП вийшла б з коаліції. Протягом 30 днів ніхто не захотів би створювати її з «Опозиційним блоком», і президент отримав би право на розпуск парламенту.
Тому все це сталося через те, що «Народний фронт» боявся виборів і боявся втратити ще рік при владі. Але постраждала вся країна, бо у нас 12 членів ЦВК повинні були бути змінені ще 1 червня 2014 року.
Окрім зацікавленості у контролі над ЦВК, ходять чутки, що Банкова готує цілий арсенал технологій, аби залишити Порошенка при владі. Ви були його довіреною особою на виборах у 2014-му, були номером 8 у списках БПП, у вас є зв’язки в Адміністрації президента. Ви, як ніхто інший, маєте бути в курсі можливих технологій. Говорять про якісь козирні тузи, що стовідсотково дозволять Порошенку залишитися при владі. Що це може бути?
Порошенко зараз хоче використати певні напрацювання команди Кучми на другий термін, але скоріше йде шляхом Ющенка. Проаналізуємо його нові бігборди – армія, мова, віра. Окрім армії, це все використовувала українсько-американська команда Ющенка.
Порошенко використає декілька козирів. Перший – що він людина, яка створила армію і, умовно кажучи, не співпрацює з Росією. Друга історія пов’язана з отриманням томоса – чи це буде початок, чи просто процес, але до нього ніхто цього ще не робив.
Також будуть використані кілька популістичних речей. Мінімально – це зняття депутатської недоторканості. Зверніть увагу, спочатку підняли це питання, потім затихли, тому що президент хоче, аби це спрацювало під час передвиборчої кампанії.
Отже, депутатська недоторканість, як елемент суспільний, томос і армія – як патріотичний, і безвіз – як європейський. Це ті постулати, на які розраховує команда президента.
Крім того, я згадав Кучму, бо зараз ведеться серйозна робота з пошуку правильного кандидата у другий тур. Президент у важкій ситуації – електорально він програє практично всім. І якщо через переговори, які ведуть Медведчук, Ахметов, Льовочкін вони вийдуть на свого єдиного кандидата, наприклад, Бойка, то це буде дуже велика допомога Порошенку. Він перемагає тільки проросійського кандидата, тобто президент сьогодні зацікавлений в єдності проросійських сил.
Ще один факт, щоб президент переміг – він має бути єдиним кандидатом, і кожен голова обласної районної адміністрації повинен розуміти, що це кандидат від влади і це їхнє майбутнє. Бо якщо кандидат від влади програє, вони вже не встигнуть перебігти до іншого. На літо задача президента цементувати позицію, що він єдиний кандидат.
А як ви ставитеся до можливості використати «мертві душі»? У нас давно не було перепису населення, ніхто не знає, скільки виїхало за кордон, скільки взагалі виборців. Чи зможуть завдяки цьому дописати комусь мільйон-другий голосів?
В теорії це можливо. Тобто коли йдуть локальні або мажоритарні вибори, там однозначно будуть прямі фальсифікації, гра людьми.
На президентських, як мені здається,надто жорстка конкуренція, всі будуть битися за свої голоси, і структура місцевих комісій буде такою, що буде важко зіграти. Так, може, тисячі або десятки тисяч голосів «домалюють» через СІЗО, лікарні, закордонне голосування. Але системно, так щоб мільйони, я не думаю.
Ще один шлях – це провокування загострення на сході, про що говорила Юлія Тимошенко. А потім воєнний стан, зупинка виборів і таким чином збереження влади. Це можливий сценарій?
Я критично до цього ставлюся. Історія з воєнним станом давня. У 2014 була дуже важка ситуація, і в цей період обговорювалася можливість введення воєнного стану. Але навіть тоді міжнародні партнери були категоричними противниками цього.
Тому, якщо теоретично припустити, що президент передумав, є дві проблеми: він чотири роки обґрунтовував, що це неправильно, а також постає проблема незгоди міжнародних партнерів. Тому я не вірю у воєнний стан.
Я допускаю гру на цій тематиці – певне тактичне загострення для демонстрації, що є армія і головнокомандувач на місці – їздить, підтримує людей.
У зв’язку з політтехнологіями Банкової згадують і проект про досудове блокування інтернет-ресурсів. Ви, як спец зі свободи слова, можете пояснити – це намагання взяти під контроль інформпростір, чи вимушена реакція на реальні зовнішні загрози під час війни?
Мені здається, що це така дрібна помста людей, які є ймовірними учасниками корупційних скандалів.
Спроби влади зробити якісь радикальні речі почалися, коли Порошенко тільки прийшов до влади. Нагадаю, була ідея блокувати всі медіа, в тому числі телебачення, без судового рішення, на підставі рішення РНБО, яке вводиться указом президента.
Таким чином, самі «жирні» канали можна було брати дуже просто. Ось є рішення, але я, президент, його не підписую, а зустрічаюсь з власником. Кажу, або ви Кононенку, Березенку чи ще комусь продаєте телеканал за нормальною ціною, або втрачаєте ліцензію – ось рішення.
Я виступив категорично проти, мене багато людей підтримали, і цей документ не було ухвалено, хоча це була ідея ледь не самого президента.
А зараз це емоційні невпорядковані ідеї – то Погоджувальну раду не транслювати, то виселити журналістів з кулуарів на третій поверх. Це вже маразм.
Всі розуміють, що стартує президентська виборча кампанія, вірогідність виграшу Порошенка не є така велика, і підставлятися перед парламентськими виборами депутати не хочуть, голосуючи за цей проект. Але сумно, що такі ініціативи з’являються, і що в парламенті комітет з питань свободи слова не займає жорстку позицію.
Ви вже визначилися, чи прийматиме ваша партія «Рідна країна» участь у парламентських перегонах. Якщо не секрет, який план мінімум і максимум?
Ми хочемо впливати на президентську виборчу кампанію, оскільки для нас важливі правові передумови виборів. Ми говоримо про ЦВК, закон про вибори президента. Фактично ми одні вимагали на цій сесії розглядати зняття депутатської недоторканості, щоб її до виборів було знято.
Також ми хочемо впливати і на порядок денний президентської виборчої кампанії. Те, що зараз відбувається, – найгірший шлях, який я прогнозував: боротьба фотошопних портретів, гасел і рекламних роликів, де абсолютно банальні речі, типу, все буде гарно, буде мир. Це шлях в нікуди.
Я хочу серйозної дискусії, де було б зрозуміло, що приносить країні кандидат у президенти, як мінімум, на п’ять років, яка його конкретна програма в питаннях армії, Донецька, питанні освіти. І звичайно дуже важливим є питання його команди.
Зараз у Порошенка люди, які не згадувалися під час президентської виборчої кампанії. Де був Кононенко, Березенко, Грановський, Ложкін? Вони що, публічно агітували? Ложкін відпочивав за кордоном і заробляв гроші, а потім бах! – і Ложкін голова АП – нормально? Я вже не кажу за Гонтареву, цього Гелетея нещасного – який з нього міністр оборони?
Тобто ми намагаємося змусити кандидатів у президенти грати за цивілізованими правилами – обговорюємо програму, команду, конкретні речі. У цьому сенсі ми беремо участь у виборах.
А чи піду я особисто… Є професійна команда, і я професійно готовий. У мене немає ні бізнесового конфлікту інтересів, ні олігархічного конфлікту інтересів. Я не власник медіа, «заводів-параходів». Нема такого, що я прийшов і думаю, а що з моїм «Рошеном» буде, чи з моїми банками.
Але ключова програма максимум – перезавантажити країну, щоб запрацювали інститути, а не просто взяти участь у виборчій кампанії і вплинути чи допомогти комусь. Я й так вже, на жаль, двом президентам допоміг, які не допомогли українському народу.
У мене не стоїть задача прийти до влади за будь-яку ціну. Тому ми вирішили, що восени зустрічаємося з кандидатами в президенти, дивимось на здатність підтримувати наші принципові цінності і будемо визначатися.
За опитуваннями в Києві, у червні наша партія долала п’ятивідсотковий бар’єр у Верховну Раду та Київраду, а у мене було 4,7% президентських. Думаю, що вересень буде місяцем прийняття рішень. У жовтні-листопаді почнеться серйозна боротьба, і тоді будемо визначати ступінь участі нашої команди у виборах.
Як ви ставитеся до можливості об’єднання демократичної опозиції для того, аби висунути єдиного кандидата на вибори?
Це ідеальний варіант. Але я прихильник об’єднання на ідеологічній основі. Так історично склалося, що ми, українці, можемо об’єднатися проти когось – проти Кучми об’єдналися, потім проти Януковича.
Я не хочу об’єднуватися проти Порошенка. Не тому, що боюся, чи щось ще. Наприклад, представники команди Саакашвілі казали – ми проти Порошенка. Я теж проти, але ось ми його звільнили, або він втік – що далі робимо? Кажуть, прийдемо до влади, подивимось.
Тому я хочу говорити про об’єднання ідеологічне, програмне. Поки що воно не виходить. Гриценко до нас ідеологічно близький, але його ідея «просвещённого авторитаризма» просто мене дивує. До ідеї Юлії Володимирівни про те, що поки не буде канцлера, нічого не вийде, я дуже критично ставлюся. Поки що знайти переговорний майданчик непросто.
До речі, про Тимошенко. Зараз багато хто намагається домовитися з нею про взаємну підтримку. Яка ваша особиста позиція з цього приводу? Ви з нею контактуєте?
Не часто. Ми контактуємо з точки зору поточної ситуації, йдеться про недопущення фальсифікації, як опозиція піде на вибори, які першочергові завдання в парламенті.
Я спілкуюся з великим колом людей, які проти Порошенка, і тут ми тактичні союзники. Але я хочу стратегічного союзництва – чітких проектів і конкретних дій на наступний день після виборів.
Але якщо піде так, як зараз, що кожний вірить у свою перемогу і в те, що коли прийде до влади, домовиться і з ворогами, і з друзями, то це шлях в нікуди. І це той варіант, який дає шанс Порошенку.
Без комунікації в середовищі кандидатів, які проти Порошенка, «разводняк» може бути який завгодно. Наприклад, буде 30 кандидатів в президенти, і серед них, крім клоунів, будуть люди, що атакуватимуть головних ворогів президента. Тоді може виникнути ситуація так званого електорального обрізання, коли я маю кілька опонентів і стимулюю висунення кандидатів на цьому електоральному полі, щоб підрізати. Так я заведу в другий тур найбільш вигідного для мене кандидата.
У такому разі активні люди не підуть на вибори, а серед більш пасивної частини народ розгубиться. І людина може бути непопулярною, але буде як з Черновецьким, коли він набрав фантастично мало голосів, але так було багато кандидатів, що він переміг. З Порошенком може статися так само.
Загроза електоральної роздробленості є, і тому я буду максимально спонукати до переговорів, дискусій, як організувати президентську виборчу компанію, після якої б не було «больно за бесцельно прожитую кампанию».
Зараз з’являється багато інформації, що за всіма учасниками виборчих перегонів стоять олігархічні групи. Як вважаєте, чи дійсно нам доведеться обирати між Фірташем, Коломойським, Пінчуком чи Льовочкіним?
Це дійсно проблема. Наприклад, ми в медійній ізоляції. Я нічого Ахметову поганого не робив, але на «Україну» мене не пускають і заборонили згадувати прізвище. На «Інтері», Першому національному, на «Прямому», на «5 каналі» мене заборонили. І навіть на «24», бо я колись сказав, що Садовий у питаннях сміття діяв непрофесійно.
Ми, щоб не бути залежним від когось, приймаємо такий мінус. На жаль, інші кандидати діють в інший спосіб. Я не знаю, чи підписують вони формально якісь документи, але факт залишається фактом – якщо ви вдень і вночі на каналі «Україна», то зрозуміло, що це не безплатно. Якщо вдень і вночі на «Інтері» – тут теж випадковостей немає.
Якщо намалювати олігархічну карту України, то більшість кандидатів можна розписати між цими олігархами, і це є небезпека. Може, вони це використають цинічно, як деякі наші радикальні політики, і перейдуть від одного олігарха до іншого, але, звичайно, це сумна історія.
Зараз уникнути участі олігархів не вийде, бо існує висока ступінь монополізації. Більшість кандидатів визначилися, прапор якого олігарха вони за собою несуть. Це погана історія, і, на мою думку, треба робити її суспільно значимою.
Мій підхід полягає у демонополізації, починаючи с телеканалів. Умовно кажучи, один олігарх – один загальнонаціональний канал і один регіональний. Аби не було так, що у нього 4-5 каналів. А далі аналогічна ситуація у вугільній галузі, енергетичній – і це робить з нього нормального бізнесмена західного зразка, а не олігарха.
Є думка, що намагання перших осіб держави за будь-яку ціну лишитися при владі пояснюються тим, що їм самим та їх оточенню можуть загрожувати цілком реальні тюремні терміни. Як ви думаєте, їх дійсно тримає страх?
Тут можна говорити про елемент хвороби. Коли людина потрапляє в цю систему координат, то з’являється відчуття, що ти впливова особа, вирішуєш питання. Втрачається розуміння, що відбувається навколо, як люди живуть. Ви тільки бачите, що вас всі люблять, шанують, зустрічають з хлібом-сіллю і пропонують 50% бізнесу. Це хвороба причетності до влади, тому що там багато випадкових людей.
Частина команди Порошенка, коли я пішов, говорили – ти політичний смертник і нічого не розумієш. Тому що ми з Порошенком будемо два терміни при владі, потім він перейде в одну із структур євроспільноти і займе серйозну посаду за рахунок міжнародних зв’язків. А ми поставимо тут нашого президента ще на 10 років. Ми помремо при владі.
Я таке вже чув, коли був у опозиції – Коля, переходь до нас, бо Янукович, його син, оточення будуть при владі завжди.
Це ментальний дебілізм, що прийшли до влади і за будь-яку ціну треба триматися, іти на будь-які кроки, на смерть. І я трішки боюсь спроби максимально втриматися у владі за будь-яку ціну, бо на відміну від Януковича у нинішньої влади більша мотивація триматися.
Бо ми розуміємо, що є таємниці Майдану, є багато таких речей, які не хочуть афішувати. Якщо люди пов’язані бізнесом чи регіональними зв’язками – це одне. А коли пов’язані кров’ю – це вже серйозніше. Сьогодні давайте чесно скажемо: при владі люди, пов’язані кров’ю, і вони не хочуть, аби суспільство дізналося, що відбувалось.
Я здогадуюсь, але не маю права казати, що відбулося. І це як мафія, в прямому розумінні пов’язана кров’ю. Тому з ними звичайно важко буде конкурувати. А у опозиції немає бачення, як цивілізованим шляхом, без стрілянини і без Коліївщини змінити владу.
Я категоричний противник, щоб ситуацію доводити до цього. Але вона сьогодні розхитана: влада чіпляється зубами за посади, а опозиція настільки роздроблена, що може з’явитися третій гравець, а за ним стоятимуть люди, які не дуже люблять Україну.
На вашу думку, чи зможе створений Антикорупційний суд у разі наявності доказів все ж таки провести процеси над топ-чиновниками, які зараз при владі?
Якщо влада зміниться, то можливо. Бо є зараз історія з Ситником, його нічними візитами до Порошенка, що говорить про те, що нові інституції не функціональні в силу багатьох причин – психології, зв’язків, способу мислення, залежностей.
Реальні резонансні справи можливі, тільки коли зміниться влада: коли ще немає зобов’язань перед новою владою, а страхів та зобов’язань перед старою владою вже немає.
Як людина, що була причетна до обох Майданів, можете пояснити, чому і перший, і другий принесли розчарування? У чому системна помилка? Чому ні перший, ні другий Майдан не завершилися формуванням успішної країни?
Це проблема відповідальності президентів і команд, які приходили до влади. Фактично президент і його команда вважають, що історія Майдану – це історія приведення їх до влади.
На першому Майдані були хоч якісь мінімальні речі – постійно проходили публічні дискусії у Комітеті національного порятунку, вибудовувалася система документів, обговорювалося, що треба зробити насамперед.
На другому Майдані кілька людей збиралися, шушукалися, щось робили. Для решти відбувалися якісь незрозумілі речі. А потім прокричали «Слава Україні!», «Слава нації!» і «Смерть ворогам!» і на тому розійшлися. Мої спроби узаконити подальші дії президента провалилися, бо я був один.
І я тепер просуваю ідею обрання лише на один п’ятирічний термін, бо це мінімізує цю гру, мовляв, перший термін робимо для себе, а другий для країни.
У чому головна проблема Порошенка? Він довіряв тільки своїй команді, яка була йому підпорядкована в авторитарній системі бізнесу. Нікому з тих, хто був на Майдані і допоміг скинути Януковича, він не довіряв.
Він вирішив так: перший термін сконцентрує владу, гроші, ресурс, а на другий термін, вже будучи впевненим, що його ніхто не сковирне, він зможе розширювати кадрове поле. Він пішов цим шляхом так само, як і Янукович.
