Кремль випускає на шахівницю свого “бойового слона” – і це хороша новина для України.

Російський посол в США Сергій Кисляк 11 липня відвідає прощальний обід на свою честь, після чого повернеться до Росії. Його замінить Анатолій Антонов, нині заступник міністра закордонних справ РФ. Оглядач каналу CNN Джилл Догерті зауважує, що така ротація готувалася давно – ще тоді, коли шанси Гілларі Клінтон зайняти Овальний кабінет були доволі високими.

В разі її перемоги Росія збиралася замінити “м’якого” Кисляка на “жорсткого” Антонова. У підсумку ключі від Білого дому дісталися “другу Росії” Трампу. Проте Москва все одно висуває “бойового слона” Антонова. І якщо й за його президентства РФ відчуває потребу провадити діалог з Америкою з більш категоричних позицій, це може означати лише одне – Трампа у Кремлі прирівняли до Клінтон. Що, звісно, є доброю новиною для України, та чи єдина це причина для заміни Кисляка?

Згадаємо, що Кисляк істотно “підкислив” кар’єру радника з національної безпеки Майкла Флінна. Про його “small talk” з Кисляком, яка  відбулась за місяць до інавгурації Дональда Трампа, дізналась The Washington Post. Яка, серед іншого, припустила, що російський посол міг отримати від американського чиновника “нелегальний сигнал” щодо ймовірного зняття з Росії санкцій. Журналісти продовжували “рити” далі та з’ясували, що й міністр юстиції Джефф Сешнс – також не без гріха. Будучи сенатором та радником Трампа, він теж спілкувався з Кисляком (було це в вересні минулого року). Як і Майкл Флінн, Сешнс приховав цей факт.

Читайте також: Гамбурзький рахунок пострадянського сепаратизму

Зрозуміло, що в подібній ситуації всі іміджеві втрати дісталися американській стороні – Флінну та Сешенсу. Кисляка прямо ні в чому не звинувачували, хоча ведучий ток-шоу телеканалу NBC “Зустріч з пресою” Чак Тодд й піднімав питання про те, чому Кисляка не вислали з Америки ще за Обами – разом з іще 35 співробітниками російських дипустанов. Звісно, питання було суто риторичним – оголошення російського посла персоною нон-грата спричинило би чималий скандал з непередбачуваною реакцією Кремля, а на такий ризик тодішній президент США не пішов би.

І все-таки після “рашагейту” Кисляк не міг більше залишатися в Америці. Йому стало там надто незатишно працювати, і це ще одна причина того, чому, власне, на ігрове поле замість нього делегували Антонова. Такий розвиток подій є для України доброю новиною номер два. Адже це сигналізує про те, що нерви Кремля таки не витримують – там все ж мають чутливість до певних репутаційних нюансів.

Тепер щодо персони Анатолія Антонова. Росія припускається брутальної помилки, зупиняючи свій вибір на цій людині. І це – позитив номер три для нас. Річ у тім, що наступника Кисляка в США знають давно. І надто добре. Саме це і може стати причиною того, що працювати йому – тобто виконувати завдання Кремля – буде вкрай важко. Єдиний плюс Антонова як посла у тому, що він добре володіє англійською. Проте краще б він мовчав – принаймні, інколи.

Росія припускається брутальної помилки, зупиняючи свій вибір на цій людині
У 2014 році Антонов, який тоді був заступником міністра оборони РФ, дав коментар  щодо катастрофи малайзійського “Боїнга” пропагандистському Russia Today. У цьому коментарі він заявив, що його дивує, як “протягом першої ж доби після катастрофи з’явилося безліч публікацій, заяв західних офіційних осіб, які намагаються звинуватити Російську Федерацію, а також її збройні сили (…). Вони намагаються показати всьому світу, що в катастрофі винні ми”, – сказав Антонов і закинув західним журналістам те, що вони, “не маючи реальних доказів, намагаються знайти винуватця”.
В іншому своєму інтерв’ю Антонов заявляв, що є потреба застерегти українську владу від “загравання з неонацистами та заохочення русофобських настроїв, що може обернутися трагедією не тільки для України, але й для всієї Європи”. “У цих умовах, – вів він далі, – кримчани поставили питання просто і зрозуміло, відкрито і чесно. Люди висловили свою волю бути з Росією, і тепер ми разом з більш ніж двома мільйонами кримчан”.

Не дивно, що за такі висловлювання Антонов в лютому 2015 року потрапив до санкційних списків Євросоюзу та Канади, а пізніше – й України. Тож навряд чи це той дипломат, вірчі грамоти від якого можна прийняти без жодних застережень. Сполученим Штатам доведеться миритися з нерукоподаваним Антоновим, що, безперечно, викличе роздратування у частини істеблішменту.

Тим паче дивною виглядає така рокіровка перед самітом “Великої двадцятки”, де Путін і Трамп так чи інакше, але побачаться – якщо, звісно, не уникатимуть один одного зумисно. Перед зустрічами на вищому рівні (в якому б форматі вони не відбувалися) послів міняти не прийнято. У такій перестановці фігур на шахівниці проглядає очевидна знервованість Кремля. А також розгубленість – перед лицем тих викликів, які зараз продукує Вашингтон. Україні лишається тільки брати до уваги подібні нюанси і, звісно ж, намагатися обернути їх на свою користь.