Гордієнко проти Яценюка: чому не сидить жоден?

Виступаючи перед парламентом з річним звітом, генпрокурор Луценко згадав уряд Арсенія Яценюка тільки в одному контексті. Луценко зазначив, що у перший день роботи цього уряду в держскарбниці лишалося тільки 108 тисяч гривень. Все інше, мовляв, «підмела» кліка Януковича. При екс-президенті, вів далі Луценко «була тотально пограбована країна» й «загальні збитки, яких завдав Янукович, сягнули 40 мільярдів доларів».

Сумніватися у здатності Януковича грабувати не доводиться, проте хіба цей його «дар» не перейшов у спадок наступникам? Два роки тому Яценюк опинився в епіцентрі великого корупційного скандалу, котрий завершився пшиком. Так, це було ще до генпрокурорства Луценка, проте почути його коментар з цього приводу не завадило б.

Нагадаю, що навесні 2015-го екс-голова Держфінінспекції Микола Гордієнко гучно звинуватив Кабмін в фінансових порушеннях на 7,6 млрд. гривень. Випад головного ревізора на адресу уряду викликав скандал і призвів до усунення Гордієнка з посади. Сам глава уряду назвав скандальні цифри «частиною політичної гри», покликаної розколоти коаліційні сили.

Далі було таке. Перевіряти інформацію взялися депутати, й пізніше з їхнім звітом перед парламентом виступав нардеп Борислав Береза. Він встиг зачитати лише невелику частину висновків – оприлюднені факти не справили на присутніх враження і не викликали фурор. У сесійній залі від доповідача вимагали назвати конкретні імена корупціонерів, що, власне, Береза і зробив, підкріпивши звинувачення непрямими доказами. Його колега Дмитро Добродомов зауважував, що виглядати більш переконливим Березі заважав «саботаж» Генпрокуратури, яка не відповідала на депутатські запити.

А тим часом уряд Яценюка відповів «алаверди». Він представив «зустрічний компромат» на Гордієнка, котрий полягав у тому, що екс-голова Держфінінспекції ухилявся від виконання своїх прямих службових обов’язків та тих доручень, які делегував йому Кабмін. Йшлося, зокрема, про відсутність перевірок на ряді підприємств, а також про те, що Держфінінспекція під керівництвом Гордієнка провела фінансовий аудит лише 11 з 36 визначених урядом об’єктів. Нарешті, фінансова декларація Гордієнка також була неправдивою, стверджували у Кабміні.

Поки тривала пікіровка, Генпрокуратура все ж порушила кримінальні справи у відношенні Арсенія Яценюка. Відбулося це після звернення депутата Добродомова, котрий вимагав від Генпрокуратури розібратися принаймні у двох епізодах. По-перше, у тому, чи мало місце отримання Яценюком хабара у розмірі 6 мільйонів доларів від нардепа колишнього скликання Ігоря Скосара. І, по-друге, чи платив Яценюку Володимир Іщук за призначення його на посаду голови «Концерну РРТ» (а це – ще 3 мільйона). Прокуратура розібралася і… справи закрила. Як пояснив заступник Луценка Юрій Столярчук – через «відсутність кримінального правопорушення».

Закриття справ сталося в березні 2017 року. А за рік до того, 30 березня 2016-го, Київський апеляційний суд визнав звільнення Гордієнка незаконним. Ще через два тижні – 14 квітня 2016 року – Яценюк пішов у відставку з посади прем’єр-міністра, і, як казали знавці кулуарних інтриг, така близькість цих двох дат є невипадковою. Перемогою Гордієнка у суді Яценюкові давали чіткий сигнал: не варто чинити спротив відставці, бо буде тільки гірше. Адже корупційну карту можна розіграти ще раз, благо, що й головний обвинувачувач (Гордієнко) очистився від підозр і знаходиться на відстані простягнутої руки.

Розумію, що питання про те, чому жоден з пари «Яценюк – Гордієнко» не поніс відповідальності, є доволі наївним. І все таки: хіба не ріже око / вухо / мозок подібний дисонанс? Двоє добродіїв звинувачували один одного у посадовій нечистоплотності, проте ані перший, ані другий так й не опинився в залі суду. Якщо брехав Гордієнко, то чому його не покарано за наклеп, а також за те, що йому інкримінував Кабмін? А якщо брехав Яценюк, чому він й досі не на лаві підсудних? В принципі, відповідь на це є очевидною.

Яценюк (а, точніше, його фракція) все ще потрібен президенту. Без «Народного фронту» в парламенті не буде навіть тієї примари коаліції, котра є зараз. Голосів «коаліціантам» не вистачає й так, тож при ухваленні важливих законів доводиться звертатися по допомогу до груп, контрольованих олігархатом – таких, наприклад, як «Відродження» чи «Воля народу». І якщо дверима грюкне «Народний фронт», ситуація ускладниться в рази.

З одного боку, цього не станеться з однієї простої причини – легковажити своїми місцями у парламенті «фронтовики» не будуть, бо прекрасно розуміють, що у випадку дострокових виборів їм не світить нічого. Але з іншої сторони, поганий мир все ж краще доброї війни. А відтак доводиться торгуватися. І торги тривають перманентно, врівноважуючи шальки терезів із взаємними поступками.

З останніх обмінів «так на так» можна згадати висунення «фронтовички» Людмили Денисової на посаду омбудсмана – «взаємозаліком» за це БПП отримує право залишити собі крісло голови Рахункової палати. Лояльність правоохоронних органів до обвинуваченого у корупції Яценюка також йде у цю ж корзину. Але щоб останній не забув, бува, під якою підозрою він ходить, йому демонструють Миколу Гордієнка з його ухвалою Апеляційного суду. Цього видовища вистачає, аби екс-прем’єр проникнувся думкою: краще змиритися із таким станом речей, аніж ходити на допити до Генпрокуратури й давати покази по суті висунутих обвинувачень.

Відтак всі залишаються задоволеними: Яценюк, Луценко, керівники й члени фракцій БПП та «НФ» у парламенті. Задоволена Банкова, Різницька та вулиця Грушевського. Задоволеним, мабуть, є й Микола Гордієнко – він також отримав свою мить слави й свою долю справедливості. Трохи важче натягнути на всю цю каламутну історію задоволення від того, як чинять в Україні правосуддя та як викорінюють корупцію, але це вже – деталі. Історія Яценюка та Гордієнка є типовою для нинішньої влади з її тотальним контролем над силовими структурами та судами. Як типовим й є переконання, що такий стан речей пролонгує її дні. Цього, звичайно, не станеться, але усвідомлення повного провалу прийде до влади пізніше.