Ситуація нібито складається патова: після затримання Мартиненка «Народний фронт» має образитися і піти з коаліції, яка й без того не існує ані де-факто, ані де-юре. Неважливо, що Мартиненка відпустили на поруки – образу вже нанесено. Однак не все так просто. І те, що людина, котра першою мала б вступитися за Мартиненка – Арсеній Яценюк – затято мовчить, теж не дарма. Офіційну заяву «Народного фронту», цілковито формальну, до проявів емпатії я не зараховую. Тим паче, що ніякої команди «НФ» не існує. Існують окремо взяті Яценюк, Турчинов та Аваков – головні гравці цієї розваленої вже партії – кожен із власним набіром пріоритетів та різним ступенем наближеності до президента. Жоден з них й пальцем не поворухне, аби «вписуватися» зараз за Мартиненка. По-перше, це невигідно. По-друге, небезпечно. По-третє, це нічого не змінить. То для чого тоді випускати пару?
 Але розберемо для початку, ким був Мартиненко для «Народного фронту». Тут все просто. Для «Народного фронту» він був тим же, ким і для попередніх політпроектів, в яких він брав участь. Спонсором, хоча й не надто щедрим. Долучившись до енергетичного бізнесу, Мартиненко шукав опертя у владних структурах, які дозволили б цей бізнес розвивати й надалі. Саме це і привело його у 2002 році до «Нашої України», а десять років по тому – до «Народного фронту».  Спонсорування Мартиненком цих партій – загальновідомий факт. Менш відомим є те, що Мартиненко був доволі скупим жертводавцем. Тобто не тим, за якого є сенс триматися до останнього. І це перший момент, який слід взяти до уваги.
Крім того, якщо говорити про гроші, то їх не бракує, приміром, й у Авакова та Пашинського. З приводу останнього. На окремого суб’єкта політичного процесу Пашинського не тягне, але на спонсора політичної кампанії – цілком. Пашинський довго та й не безуспішно «освоював» грошові потоки держконцерну «Укроборонопром», що дозволило йому поліпшити власний матеріальний стан. Нині однієї тільки нерухомості у Пашинського та його родини – приблизно на 20 мільйонів доларів. Знову таки, і в цьому випадку є, ким підмінити Мартиненка. А ще на прикладі Пашинського можна відстежити, як легко «фронтовики» здають своїх. Це, власне, стосується і Авакова, і Турчинова, і Яценюка, але метаморфоза, яка сталася з Пашинським, виглядає особливо соковито.
Харківські «бютівці» розповідали, як метушився Пашинський в момент арешту Юлії Тимошенко. Скидалося на те, що він готується до термінової «евакуації» кудись подалі. Але феноменальне чуття Пашинського утримало його від необережного кроку: підтримка Тимошенко стала брендом, і Пашинський перетворився на завсідника Качанівської колонії, де він навідував ЮВТ. Так він ще більше зблизився з Яценюком і Турчиновим, що потім дало йому можливість стати в.о. глави президентської адміністрації. Ну а далі була історія з «Укроборонпромом» – чистої води синекурою, котра приносила своєму «протектору» мільйонні доходи, особливо в умовах війни та великих видатків на цю саму війну.
Чи згадує тепер Пашинський про Тимошенко? Питання риторичне. Так само, якщо запитувати, чи згадують про неї інші фігуранти. Якщо таке згадування й має місце, то лише як похвала власній прозорливості та вмінню вчасно перебігти до іншого табору. Це другий момент, який зумовлює відмову від активного захисту Мартиненка. Ті, хто могли б його захищати, зробили відмову від колишніх політичних зв’язків стилем життя. Не хочу вживати гучне слово «зрада», хоча обійтися без нього наразі й складно. Обнуливши всю історію відносин з Юлією Тимошенко, Аваков та Турчинов (не кажучи вже про Пашинського) без вагань зроблять те саме й з Мартиненком. (Цікаво, як зміниться їхня стратегія і тактика, якщо наступним президентом стане ЮВТ, але це – окрема тема).
І, нарешті, третій момент. Він стосується передусім Турчинова. Цей політик вже став частиною президентською команди. Тому, звісно, він не кусатиме руку, котра його годує. Аваков з його добробатами здатен написати власну історію, було б лише бажання. Що ж стосується Яценюка, то спільне святкування ним, Порошенком та Гройсманом безвізового режиму в готелі Fairmont Grand Hotel, можливо, означає дещо більше, ніж просто випадковість. Час іде, і кон’юнктура змінюється, тож навіть для людини з нульовим політичним рейтингом (як у Яценюка) втрачено далеко не все. До чого я веду? До того, що в кожного з цих добродіїв наразі – своє життя і «свій шлях широкий», де Мартиненкові місця вже нема. Для президента він – чужий, для власних соратників – відіграний елемент.
Що буде з Мартиненком далі? Навряд чи це комусь цікаво. Крім самого Мартиненка, звісно. Але який би кульбіт не зробила ця історія, з погіршенням стосунків між БПП та «Народним фронтом» це точно не буде пов’язано. І на існування неіснуючої коаліції не вплине ніяк. Спікер Парубій (до речі, ще один яскравий персонаж з «Народного фронту»!) твердо взяв курс на декорування її уламків – він ніколи не визнає, що парламентської більшості не існує, і що Конституція 2004 року, по суті, порушується. Ось такі люди, як Парубій, є справді потрібними. І його власній фракції, і фракції-партнеру. Що ж до інших фігур, то вони оцінюватимуться з позиції «корисний – не корисний». Горе тим, хто потрапляє в другу категорію – про них просто забудуть. Як то кажуть, нічого особистого. Лише чисті, як сльоза, бізнес-інтереси основних політичних гравців.
Блог Михайла Поживанова