Історія з прапором ЛОМАЧЕНКА нагадала сумні й сатиричні описи наших класиків Олександра Довженка та Остапа Вишні про УКРАЇНЦІВ, що не могли визначитися:
до якої ж НАЦІЇ вони належать.
От Олександр Довженко про свою дитинство на Чернігівщині та розмову з батьком (народився він у Сосниці 10 вересня 1894 року) згадує у «Зачарованій Десні»:
«А ми хто? Ми хіба не руські?
– Ні, ми не руські.
– А які ж ми, тату? Хто ми?
– А хто там нас знає, – якось журливо проказує мені батько.
Прості ми люди синку…Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказать би, мужики ми…
Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось»
Остап Вишня у «Чухраїнцях» (1926 р.) про тих, хто боявся назвати себе українцями чи не міг визначити свою національність, пише так:
«ЧУХРАЇНЦІВ було чимало і щось понад тридцять мільйонів, – хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть…
Як запитають було їх:
– Якої ви, люди, нації?
Вони почухавшись, одповідають:
– Та хто й зна?! Живемо в Акермані, -перепрошує в тексті Остапа Вишні – в Шенгерієвці. Православні.»
Як бачимо, що хоч нині й не Чернігівщина часів Російської імперії і не Радянська Україна, а ЧУХРАЇНЦІ не перевелися і в часи НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ!
П.С. І мусимо визнати дієвість в Україні пропаганди очільника РПЦ Кіріла і К., що «нет разделения на народы и государства, а есть паства Русской православної церкви».
Блог Миколи Томенка