В день народження геніального і народного поета Василя Симоненка разом із друзями пройшли місцями пов‘язаними з його життям і діяльністю в Черкасах.
Мрію, щоб нарешті появився офіційний туристичний маршрут геніального митця в Черкасах.
У свій час я долучився до встановлення меморіальної дошки та ремонту будинку (подяка Черкаській обласній раді та її голові Володимира Гресю за підтримку), де розміщено Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Тут міститься робочий кабінет відомого поета і журналіста. Нині ж «окрасою» цього історичного будинку першого черкаського банку став колишній ресторан дружини екс-очільника області з модньою, англомовною назвою.
Отож, відвідали сквер, де встановлено пам‘ятник Василю Симоненку, будинок, де працював знаменитий шістдесятник і могилу поета на центральному цвинтарі міста. В місті є ще школа і бібліотека імені Василя Симоненка.
І трішки реальної оцінки пофігізму місцевої влади у ставленні до справжніх Героїв України:
на 14-44 наші квіти біля пам‘ятника Симоненку в центрі Черкас були першими і Єдиними. А що,
десятки чиновників міста й області з небідними зарплатами і преміями нині святкують Різдво, бо міська влада локдаун знову скасувала.
Але, як завжди, ми залишаємося оптимістами і віримо у передбачення нашого Симоненка від 1962 року:
«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров клекоче і гуде!»
Нагадаю, що Фонд «Рідна країна» спільно з Національною радіокомпанією (президент – Віктор Набруско) зібрали, осучаснили та записали на аудіо-диск 17 творів Василя Симоненка у авторському виконанні. Вірші з компакт-диску «Лебеді материнства: живий голос Василя Симоненка» й сьогодні можна прослухати на нашому світоглядному сайті “Рідна країна” (ridna.ua).
Тут і виступ Василя Симоненка «Що я можу сказати про себе» і знамениті «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти – людина», «Світ який – мереживо казкове…», «Де зараз ви, кати мого народу?»…
І, насамкінець, «вітання» від 20-річного Василя Симоненка вічним заробітчанам у владі та фанатам «російського та інших антиукраїнських світів»:
Біля керма – запроданці, кастрати
Дрижать від жаху в немочі сліпій…
Коли б оту толоку розорати,
Шевченко міг би вирости на ній!»
1953 рік.
Пам‘ятаємо нашу історію!
Шануємо наших героїв!
