Напередодні виборів різні політичні сили знову обговорюють питання про членство України в Північноатлантичному альянсі та шляхи досягнення цієї мети. Зокрема, нинішня  влада переконуує, що для вступу слід внести зміни до Конституції.

Експерти Громадського руху Миколи Томенка «Рідна країна» проаналізували цю проблему. Пропонуємо читачам ознайомитися з результатами та зробити власні висновки.

Трохи історії

На сьогодні членами НАТО є 29 держав. Починаючи  з 1991 року, до Альянсу вступили ще 13 країн, які входили до колишнього «соціалістичного табору»:

  • Чехія (рік вступу – 1999);
  • Угорщина (1999);
  • Польща (1999);
  • Словенія (2004);
  • Словаччина (2004);
  • Румунія (2004);
  • Литва (2004);
  • Латвія (2004);
  • Естонія (2004);
  • Болгарія (2004);
  • Албанія (2009);
  • Хорватія (2009);
  • Чорногорія (2016).

6 лютого цього року посли держав-членів НАТО підписали протокол про приєднання Македонії до Альянсу.

 

 Порядок вступу до НАТО у спрощеному вигляді виглядає так:

  1. Співпраця країни-претендента з НАТО та подання заявки на членство.
  2. За згоди країн учасниць – затвердження та підписання Плану дій з підготовки членства в НАТО (ПДПЧ).
  3. Після виконання ПДПЧ – ратифікація Договору про членство в НАТО та підписання його Президентом України.

Чи потрібні Україні конституційні зміни та референдум для вступу до НАТО та ЄС?

Чинна Конституція не містить прямої заборони щодо членства України в будь-яких військових блоках. У Конституції не прописано ні позаблокового, ні нейтрального статусу України. Посилання на Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, в якій у розділі IX «Зовнішній і внутрішній суверенітет» міститься згадка про нейтральний статус держави, позбавлене правового сенсу, оскільки йдеться про документ Української РСР, на який немає жодного посилання в чинній Конституції.

Водночас Конституція в останньому абзаці статті 17 містить положення про заборону розташування на території України іноземних військових баз, про що постійно згадують супротивники вступу України до Альянсу. Але членство в НАТО не обов’язково передбачає наявність іноземних військових баз на території держави – учасниці, тобто таке членство можливе і без наявності військових баз на території країни, що передбачено статтею 10 Північноатлантичного договору від 04.04.1949 на підставі якого діє Альянс.

Таким чином, діюча Конституція не містить будь-яких заборон щодо членства України у військових блоках, у  тому числі і в НАТО, тобто Україна може вступити до Альянсу без внесення будь-яких змін до Конституції.

Тепер щодо питання референдуму.

З 13 нових країн-членів лише у двох країнах після розпаду СРСР відбулися референдуми щодо вступу до Альянсу: в Словенії (консультативний референдум, 89,6% голосів «за») та Угорщині (85,3 голосів «за»). В інших  11 країнах вступ до Альянсу схвалювали парламенти. Конституція України не вимагає проведення референдуму з питань вступу нашої держави до військових чи будь-яких інших блоків.

Тобто нагальної потреби у проведенні референдуму і, тим паче, зобов’язання щодо членства в НАТО через референдум не існує.

З тих же підстав не існує і нагальної потреби у внесенні змін до Конституції щодо членства в Європейському Союзі.

Виходячи з цього, можна констатувати, що влада країн, які справді прагнули вступити до ЄС чи НАТО, спочатку зробила дієві кроки для реалізації запланованого, і лише потім, після досягнення результату, привела нормативні документи у відповідність до реального стану речей.

Всі необхідні кроки сьогодні враховані у щорічних програмах співробітництва Україна-НАТО. Зокрема, в Річній національній програмі під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018 рік, що містить 5 розділів, викладених на 76 сторінках, та 2 додатки. Проблема в тому, що виконана вона лише на 30%, а все, що влада обіцяла зробити і не змогла, перенесли на 2019 рік і досі не затвердили Указом Президента.

Щодо ЄС: достаньою підставою обрання західного вектору є підписана Угода про асоціацію України з ЄС. Вона дає змогу перейти від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції.

З усього зазначеного можна дійти таких висновків.

По-перше: однозначних перепон в українському законодавстві, в тому числі й передбачених Конституцією України, для вступу України до НАТО немає.

По-друге: для того, щоб стати членом НАТО, в Україні немає необхідності проводити референдум та вносити зміни до Конституції України. Для цього потрібні лише політична воля та справжнє бажання влади реалізувати й послідовно зобов`язання перед НАТО.

Натомість українська влада займається міфотворенням: а давайте ми, шляхом процедур, надзвичайно ускладнених часовими, фінансовими, організаційними факторами, ЗАДЕКЛАРУЄМО бажання України стати членом НАТО, а потім будемо займатись реалізацією задекларованого. Виглядає це смішно, оскільки всі органи влади й без того  зобов`язані діяти в цьому напрямку.

Отже, для  вступу України до НАТО та ЄС жодна норма  Конституції не шкодить, але й практичного результату не дає. А практичний результат – у площині досягнення Україною стандартів НАТО та виконанння Угоди про асоціацію.

Микола Томенко, лідер Громадського руху “Рідна країна”

Валентина Різник, політичний експерт

Віктор Марусиченко, юрист