Про майбутні президентські та парламентські вибори, вибори мера столиці та ставлення киян до того, що відбувається у країні, розповів гість Politeka Online Микола Томенко, лідер партії “Громадський рух “Рідна країна”.

Щодо недовіри до влади

Щоб робити правдиві дослідження, треба залучати ті компанії, які давно на ринку та які не продають свої результати. Я апелюватиму до динаміки, бо компанія “Українське демократичне коло” презентувала діагноз Києва на червень 2018 року, а я маю доступ до соціологічної інформації за останні 15 років. Київ має кращу соціально-економічну й ментальну ситуацію відносно інших міст. Більшість киян вважають, що країна загалом та Київ зокрема рухаються неправильним шляхом, але ця неправильність на тлі ситуації по Україні значно нижча. По Україні несприйняття влади та того, що відбувається в країні, значно вище.

Завдяки тому, що стан комунальних та господарських справ, можливо, трошки кращий, ніж на периферії, є ця корекція. Але вона не поширюється на ставлення до влади загалом. Є параметри схвалення/несхвалення, а є параметри довіри. Я схильний брати більш персоніфіковані параметри. Якщо брати всіх людей, причетних до влади: Порошенко, Парубій, Гройсман, Кличко останнім часом підтягується сюди, – то йдеться про те, що загальний рівень недовіри сягає більше ніж 70%. Звісно, лідер недовіри Арсеній Яценюк, загальна недовіра до якого становить 86,7%, але нікому не вдалося сховатися від українського народу.

Останнім часом Гройсман позиціонує себе як автономного політика. Мовляв, є президент, є уряд, а він переживає за український народ. Проте у нього 71,8%. Звичайно, це не так, як у його друга та колеги Яценюка, але більше ніж 70% – це теж доволі висока недовіра. Парубій має 79,7%, президент – 82,1%. Кличко у нас тривалий період позиціонувався як самостійна одиниця. Хоча є парадокс: на сайті БПП “Солідарність” він записаний як керівник партії та на сайті “УДАРу” Кличко також значиться керівником партії.

Кличко у нас двопартійний лідер, хоча каже, що він партіями не займається.

“УДАР” ведуть свій сайт, оновлюють новини. Вони законсервували партію, але про всяк випадок вона ще існує. Проте ще донедавна Кличко був у категорії тих політиків, недовіра до яких сягала менше ніж 50%. Для політика це така собі психологічна межа – менше ніж половина населення тебе не сприймають чи більше. Але цю межу він уже перетнув із результатом 58,2%. Як команда це класичні нездари. Це люди, які більше говорять, ніж роблять. Можливо, як бізнесмени вони успішні, але, щоб керувати таким мегаполісом, як місто Київ, у них недостатньо досвіду.

Завжди є еволюція рейтингу. Найбільш трагічна ситуація була з Ющенком, коли після революційного піднесення було падіння довіри. Так само було з Януковичем. У Яценюка було значне падіння від доволі високої довіри до катастрофічної недовіри. У ситуації з Порошенком я спеціально взяв динаміку за чотири роки. На момент початку президентської кампанії, коли всі розуміли, що Порошенко переможе, він мав довіру 85% киян. Це фантастично для нашої нації, яка нікому не довіряє, часом і сусіду, і родичам. Із 85% – 58,3% повної довіри.

На червень ситуація протилежна: 82,1% недовіри, з них 61,6% повної, 13,2% довіри, з них 2,2% повної. Уявіть, що ми поїхали в якусь цивілізовану країну, а там президенту довіряють 2,2% жителів столиці.

Такого не може бути. Він або написав би заяву, або почалася б процедура імпічменту. Є така річ, як суспільна легітимність. Поки що процедуру імпічменту не можна розпочати, бо немає закону про Слідчу комісію. Коли в столиці вашої держави ви маєте 2% людей, які вам довіряють, то у вас серйозна проблема. Історична місія Порошенка – забезпечити демократичні президентські вибори та за такої фантастичної суспільної легітимності відмовитися від участі в них. Навіть у більшості його опонентів значно краща ситуація. Треба наслідувати приклад Олланда, який вирішив не балотуватися через низький рівень довіри. Ми ці дослідження передамо команді президента, вони будуть у відкритому доступі, ще є час поміркувати над ситуацією.

Унікальність цієї президентської виборчої кампанії, порівняно з попередньою, коли єдиною інтригою була наявність другого туру і було зрозуміло, хто переможе, полягає в тому, що взагалі немає лідерів.

Наше дослідження показало, що є відносні лідери: Тимошенко з 10-11% голосів від загальної кількості виборців, Зеленський та інші. Київ має цілу групу людей, які мають прихильників, але це не дає їм можливості перемогти. Появу Зеленського та його партії на другому місці в Києві я пояснюю, з одного боку, втомою від традиційних політиків. Він належить до категорії “проти всіх”. Цей елемент іронічного чи сатиричного протесту вилився в друге місце Зеленського з 10,2% на президентських виборах. Тимошенко трохи вирвалася вперед. Далі майже з однаковими показниками Зеленський, Порошенко та Гриценко.

Якщо за попередніми опитуваннями “Громадський рух “Рідна країна” у ВР не потрапляв із менше ніж 5%, то за цим опитуванням ми маємо 6,2%, ми п’ята політична сила у місті Києві. Це нас надихає. Ми пропонуємо контент. Це стратегія, програма, що треба робити.

У нас немає грошей на білборди, щоб на них мої фотографії надрукувати, я не модель.

Я дуже критично ставлюся до системи зовнішньої реклами. Ідеї, цінності та програма – ось це важливо. У ВР потрапляють сім політичних сил, які подолали 5% бар’єр: “Батьківщина”, “Слуга народу”, БПП, “Громадянська позиція” Гриценка, “Громадський рух ‘Рідна країна” Томенка, “Самопоміч” та “За життя” Рабіновича. Партії, які витрачають фантастичні гроші на рекламу, мають 0,1-0,2%. Якщо немає лідерів, команди та цінностей, то зовнішня реклама не допомагає. Є команди, які вже закупили оптом шампанське, щоб дешевше було, за прогнозами на президентські вибори. Але не треба поспішати, хоча, можливо, в ціновому сенсі це й вигідно. 10-15% – це не перемога.

Якщо дивитися на пари – ситуація катастрофічна. Наприклад, у парі Тимошенко-Порошенко, звісно, виграє Тимошенко, але майже 30% кажуть, що на виборах викреслять обох. Це не просто не прийти, бо байдуже, це активний протест проти такої пари. У інших пар 20-25%, що теж дуже багато. Раніше так налаштованих людей було 2-5%.

Тобто будь-який кандидат у разі виграшу стане президентом меншості.

Щодо виборів столичного очільника

Ми пропонуємо від реклами перейти до дискусії про команди та стратегії, бо інакше ми не даємо людям можливості обирати. Щодо мера ситуація теж серйозно змінилася. Звичайно, Кличко з запасом перемагає на виборах – 29,8%. Ми на другому місці – 10,2%. Наша команда більш системно працює по Києву. Ми тестуємо різні речі. Наш результат свідчить про те, що Кличко у першому турі не переможе. За всієї критики Омельченка, Попова, настільки непрофесійної влади, як зараз, Київ давно не бачив. Це система тіньового керування, в якій Кличко не ухвалює взагалі жодного рішення. Збільшилася кількість проплачених сюжетів, джинси.

Шириться легенда, що такий собі товариш Столар, який не обіймає жодної посади, є тіньовим міським головою Києва, заступники ходять до нього на наради, а він усе розписує, що потрібно робити. Він стартував як представник команди Льовочкіна-Фірташа, які свого часу домовилися з Порошенком. Зараз його команда домовилася з “Батьківщиною”, яка підголосовує, з командою Омельченка, “Самопоміччю”. Варіант про 120 депутатів проблему не вирішує. Я пропоную 50 депутатів. Кличко має рівень повної довіри 5,8%. Незважаючи на те, що багато людей готові за нього голосувати, поява альтернативи, варіанту, коли міський голова буде мером не забудовників, а киян, може змінити ситуацію.

Є й інша проблема. Якщо подивитися на партії, які заходять у Київраду – в нього немає більшості. Це серйозний сигнал. Партія БПП, яку він, за інформацією на офіційному сайті, очолює, на сьогодні посідає третє місце, тобто за будь-яких умов не утворить більшість. Інші політичні сили, які проходять, однозначно не будуть підтримувати БПП чи НФ. Нинішня модель відкритих партійних списків із акцентом на мажоритарних округах, звичайно, дуже важлива. Наприклад, колишній регіонал із команди Омельченка ходив по гуртожитку і роздавав студентам гроші. Треба зменшити кількість депутатів, щоб чинник авторитету та політичної команди був важливішим за чинник засівання грошима, гречкою чи чимось іншим. Структурні зміни Київради та відновлення районних рад дуже важливі для мінімізації скуповування голосів та використання бюджетних коштів.

Щодо ефективності роботи нового президента

Як треба організувати президентські вибори, щоб це не була клоунада або продаж на аукціоні посади президента, як говорять про наші вибори європейські та американські експерти? Не можна так ганьбитися у всьому світі. Ми маємо свою концепцію “Український президент 2019”. Наш підхід такий: стратегія, програма, команда, кандидат. Інститут президентства відіграє дуже важливу роль. Як змусити президента виконувати Конституцію та свою програму та обмежити його повноваження, щоб він, наприклад, не робив начальниками своїх друзів та бізнес-партнерів, як чинний президент? Наш підхід такий: усе зламати, написати нову Конституцію про парламентську республіку, де президента взагалі ніхто не знатиме.

Є класики, які говорять, що потрібна сильна авторитарна рука, яка наведе лад. Такого за всі роки так і не сталося.

Наша Конституція парламентсько-президентська, проте фактично президентська. 40,5% киян підтримують парламентсько-президентську, 18% – парламентську. Виходить, що майже 60% вважають, що інститут президентства повинен бути, ми його маємо обирати прямим шляхом, але він має працювати так, щоб президент був главою держави, а прем’єр – главою виконавчої влади. Виходячи з цього, ми розписуємо, як зробити, щоб президент виконував свої обов’язки, був гарантом Конституції. Він не має садочки відкривати, коли досі 16 послів не призначено. Він має визначати стратегічні речі. А уряд має виконувати соціально-економічну роботу.

26 червня, перед Днем Конституції, ми презентуємо всі 10 позицій нашої концепції, які можна виконати за два місяці. За 60 днів можна впорядкувати систему, щоб наступний президент розумів, що входить до його сфери відповідальності. Тобто ми нічого не вигадуємо, не змінюємо Конституцію, а приводимо реальний стан речей у відповідність до законів. Давайте хоч 10 років поживемо за Конституцією, а потім і скажемо, гарна вона чи погана.