Сьогодні виборцю потрібно бути уважним як ніколи. З усіх боків – і влади, і опозиції – під час передвиборчої кампанії готується справжня клоунада.

По-перше, нам підсовують величезну кількість лівих людей в кандидати, які не асоціюються ніяк зі стратегічним баченням розвитку України, люди, як Онищенко, які займались корупційними схемами при Януковичу і при Порошенку. Зрозуміло, що для нього участь в гонці – це можливість піару та розповісти «одкровення корупціонера». Але всі забули справжнє призначення передвиборчої кампанії. Головне завдання – презентувати свою стратегію, програму та методи долання корупції, але якщо ви ще вчора нею відкрито займалися і про це постійно говорите, то, очевидно, вибори потрібно обходити стороною.

По-друге, я подивився статистику по Україні. Найсумніша у нас була історія в 2004 році. Зареєструвались в ЦВК 26 кандидатів, а в бюлетені залишилось 24. Найспокійніший виявився 1991 рік, тоді зареєструвались лише 6 кандидатів. На майбутніх виборах є вірогідність встановити рекорд, якщо зареєструються більш, як 25. Цей рекорд цілком ймовірно може відбутись, оскільки олігархи очевидно будуть виставляти по декілька кандидатів і кожен отримає свої функції – будуть боротися один проти одного. Люди розуміють, що вони не є серйозними кандидатами. Серед несерйозних кандидатів, можливо найбільше набере якийсь Зеленський чи Вакарчук, порівняно з ешелоном від олігархів, вони мають більшу впізнаваність. До речі, у Вакарчука та Онищенка можуть виникнути проблеми з нормою про постійне проживанням, оскільки один в Америці сидить, а другий – по Європі їздить.  Таке кількісне засилля цікаве для олігархів та електоральної історії, але для України точно несе негатив.

Зробити свідомий вибір в такому випадку дуже важко. Я прихильник заборони політичної реклами і вважаю, що увесь час кандидати повинні не висіти «біг-мордами» і по телевізору ролики одноманітні крутити, а постійно говорити про те, як вони планують рятувати Україну, щоб ми кожного дня чули дискусію і стратегію як і з ким вони планують це робити. Але не можливо влаштувати якісну презентацію і дискусію з кількістю 25 кандидатів, це перетвориться на цирк, який буде дуже дорого коштувати державі, оскільки в другий тур можуть зайти випадкові кандидати, а президентом стане людина, яка набрала всього15%.

Існує також парадокс з пошуком «нових політиків». Дивно чути, що Рабінович та Гриценко «нові політики», наче вони не балотувались до Верховної Ради по 5 разів, не брали участь у виборах президента та не мають за плечима політичної історії. В чому їх «новизна»? Для чого шукати людину, яка жодного дня не була в політиці і ніколи не відкривала Конституції, на посаду Президента.

Наша команда політичної партії «Громадський рух «Рідна країна» співпрацює зараз з науковцями, щоб визначити системні речі: на яких ідеях має базуватися стратегія; якою має бути програма та як здолати корупцію в Україні; як створити конкурентну національну економіку, що спирається на малий і середній бізнес, а олігархічний і сировинний тип економіки залишити в минулому.

Микола Томенко, 

лідер політичної партії «Громадський рух «Рідна країна»