В минулу суботу, 5 серпня, на державному рівні було досить скромно відзначено 80-ту річницю «Великого терору». Власне кажучи, в Україні існує День пам’яті жертв політичних репресій. Він (якщо хтось не знає) приходиться на 21 травня. Чим була викликана потреба визначення ще однієї дати? Так, дійсно, саме на 1937-1938 рік припадає «пік» людожерської діяльності радянської системи. Саме в липні 1937 року вище комуністичне керівництво звернулося до очільників партійних організацій на місцях з пропозицією «…узяти на облік всіх куркулів, що повернулися на батьківщину, і кримінальників для того, щоб найбільш ворожі з них були негайно арештовані й були розстріляні в порядку адміністративного проведення їхніх справ через трійки…». Також пропонувалося «…в п’ятиденний строк представити в ЦК склад трійок, а також кількість тих, що підлягають розстрілу, так само як і кількість тих, що підлягають засланню…»

Тобто, виконання репресій ще й покладалося на позасудовий орган – так звану «трійку», яка складалася з місцевого  керівника НКВС, місцевого керівника компартії, та місцевого прокурора. Дана структура (як і здійснення за «спрощеною» системою слідства та судочинства протирічила не тільки світовим юридичним нормам, але й недавно прийнятій радянській конституції (1936 р.), яка передбачала відкритість судового процесу та забезпечення обвинуваченому права на захист.

Чому ж виникає певний внутрішній спротив щодо самого терміну «1937-1938»? Справа в тому, що саме у цей період розгорнулася і кривава «чистка» партійно-радянської «еліти». Під ніж репресій потрапили не тільки особи, які дійсно брали колись участь у різного роду «внутрішньопартійних опозиціях», але й просто керівники партійного, радянського та військового апаратів, яких хотіли позбавитися. Зараз існує багато версій – чому саме. Від визнання факту існування певного заколоту серед управлінської ланки компартії та Червоної Армії до елементарного позбавлення від широкого кола кервників, що з часів Громадянської війни нічому не навчилися і пишалися лише тим, що вони – «старі більшовики». Причому, часовий відрізок «1937-1938» виник навіть не у часи Хрущова, а практично, одразу ж у 1938-му. «Ворог народу» Микола Єжов «наламав дров», перевищив повноваження, порушив «соціалістичну законність». А в 1938 прийшов Бєрія, Єжова покарали, НКВС почистили (вкотре!), навели «порядок».

З приходом до влади Нікіти Хрущова термін «утвердився». Хрущов надав можливість говорити про репресії. Але не все і не всім. Тим більше, що сам «відзначився» на цьому поприщі, як один з найактивніших катів. В Україні  він також відзначився. Так що, годі було й думати сказати щось про постраждалих внаслідок обвинувачень у, наприклад, «українському буржуазному націоналізмі». «Зелене світло» дали переважно представникам недобитої Сталіним т.з. «ленінської гвардії» та їх родичам. Тобто людям, які стояли біля витоків радянського режиму, встановлювали його, плекали і, врешті, отримали те, за що боролися – самопоглинаючу систему.

Схиляю голову перед пам’яттю мільйонів українців, замучених більшовиками під час так званої «громадянської війни», померлих під час штучних голодоморів 1921, 1933, 1947 років, заарештованих і розстріляних за «націоналізм», засланих чи убитих як «куркулів» –  перед всіма, кого знищила радянська система. А за Бухаріними-Зіновьєвими та Блюхєрами-Тухачевськими шкодувати не хочу. Вони просто отримали своє.

Чи є дата, яку треба встановити, як початок дійсно Великого Терору для України? Так, є! І не 80-річчя. Сто років. Рівно сто. В цьому році, 7 листопада. Сто років Жовтневого перевороту. Мені не цікаво, як оцінює цю річницю наш східний сусід – нехай і далі молиться на мумію у Мавзолеї. Для України 7 листопада – початок Великого Терору. Без банди, яку тодішні росіяни самі привели до влади не було б в Україні ні війни 1917-1921, ні голодоморів, ні репресій. Вічна пам’ять загиблим! Вічне прокляття катам та їхнім посіпакам!

Блог Павла Аніськовича