Навіщо уряду чергове підвищення «мінімалки»?

Друга половина президентського терміну Петра Порошенка значно багатша на події та несподівані рішення, аніж перша. І справа не лише у тому, що президентські перегони-2019 невпинно насуваються. Якщо говорити про ініціативу уряду вже вдруге за останній час збільшити мінімальну зарплату, то така ідея пов’язана не так з піаром, як з суто економічними розрахунками. В державній скарбниці не вистачає коштів на видачу субсидій. І ця проблема аж ніяк не є другорядною. Звикле до дотацій населення не пробачить уряду раптове зникнення фінансової підтримки. А такі заходи, як позбавлення матдопомоги тих, хто має двомісячну заборгованість за послуги ЖКГ, істотно не зменшують число субсидіантів.

Як зазначає видання «Главком», у відповідь на його інформаційний запит Кабмін повідомив, що невдовзі Мінсоцполітики очікує зменшує кількості людей, котрі користуються субсидіями – протягом опалювального сезону 2017-2018 років таких адресатів поменшає. Причина? У відомстві переконані, що подібна тенденція зобов’язана своїм виникненням «зростанню доходів населення у той час, коли ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги суттєво не підвищуються».  Останнє твердження (щодо непідвищення вартості послуг) лишимо поки що на совісті уряду й розглянемо те, як зростають доходи населення.

За твердженням Мінфіну, зарплати українців дійсно рвонули угору. Так, середня зарплата у Києві станом на квітень-2017 становила 10788 грн., по країні в цілому – 6 тисяч, що на 40% більше, аніж за відповідний період минулого року. В дійсності все не зовсім так, точніше, зовсім не так, бо у столиці (зокрема) реальні доходи менші, ніж це відображено в урядовій статистиці. До кінця року міністр соцполітики Андрій Рева обіцяє зарплату не нижчу від 7100 грн. – це якщо говорити про середній зріз. «Мінімалка» ж збільшиться до 3723 грн. з 1 січня 2018 року, до 4173 грн. у 2019-му та до 4425 грн. у 2020 році. Про все це йдеться у тексті бюджетної резолюції, котра оприлюднена на сайті Мінсоцполітики.

Підвищення зарплат, безумовно, зсуне ту планку, за котрою починалося право простягати руку по субсидію. І це – з точки зору уряду – досить розумно, вигідно та вчасно, адже з тих 47 мільярдів гривень, котрі закладалися в бюджет-2017 станом на кінець травня витрачено 35,2 млрд. Ще 15 мільярдів уряд розраховує отримати за згодою Верховної Ради, проте цього все одно може не вистачити до кінця року. Відтак вихід знайдено: підвищення зарплат скоротить кількість «спиногризів», котрі розраховують на державну субсидію. До того ж, є ще один бонус: разом із зарплатами ростиме й єдиний соціальний внесок: у 2018-2020 роках він збільшиться з 819 грн. до 973,5 грн.

На думку очільника Мінсоцполітики Андрія Реви, збільшення зарплат сприятиме виведенню їх з тіні. А там, за підрахунками Реви, знаходиться нині 35% всіх виплат. Прямої взаємозалежності між підвищенням ставок та видачею «білої» зарплати не існує. Навпаки, як доведено досвідом попередніх років, при збільшенні податкового тиску середньостатистичний український підприємець радше пришвидшить свій відхід в тінь, аніж легалізує виплати найманим працівникам. Останніх, до того ж, як правило, чекає скорочення – або всієї ставки, або частини робочих годин.  Втім, залишимо поки що приватний сектор в стороні.

Збільшення мінімальної зарплати (і, відповідно, зростання зарплати середньої) торкнеться також і державних підприємств. Відтак виникає питання: а чи має держава гроші на подібні розкоші? Як повідомляло агентство УНІАН з посиланням на Державне казначейство, дефіцит держбюджету у 2016 році виріс у 1,6 рази порівняно з 2015-им та склав 77,5 млрд. гривень. Як завершить країна поточний рік – наразі невідомо, але її бюджет навряд чи буде бездефіцитним. До того ж, поточні зобов’язання по субсидіях вже проїли в ньому одну велику діру. Якщо уряд розраховує у 2018-му на якісь фантастичні надприбутки, котрі покриють геть усі витрати, про це слід було б повідомити вже тепер. Якщо ж таких надприбутків не очікується, то треба розуміти, що зниження виплат по субсидіях при підвищенні видатків на збільшенні зарплати і пенсії – це всього лише перекладання грошей з однієї кишені до іншої.

А тепер повернемося до того, чи дійсно – як про це каже уряд – в Україні останнім часом не підвищуються тарифи на ЖКГ? На жаль, це далеко не так. Вже з 1 липня поточного року послуги з утримання будинків зростуть в ціні удвічі. Так, це не газ і не опалення, проте для гаманця обивателя таке уточнення не грає великої ролі. Це  для киян, котрі живуть в цілому краще, аніж решта співвітчизників (згадаймо 10 тисяч середньої зарплати, які нарахував Мінфін). До новин столичного «покращення» можна віднести й здорожчання на гривню кожного з видів муніципального транспорту. Помножимо це на вже двомісячну відсутність у половині міста гарячої води (ТЕЦ-6 зупинила роботу через борги «Київенерго», при цьому простій теплоцентралі вартує місту мільйонних збитків), аби було за що подякувати персонально Віталію Клічку.

   Одним словом, збільшення мінімальної заробітної плати – річ, звичайно, корисна. Та тільки тоді, коли вона продумана. І коли не обертається для «ощасливленого» народу новим «гемороєм». Приборкати галопуючу інфляцію на сьогодні було б важливіше за її штучне підтримання (адже у вартість будь-якої продукції закладена заробітна плата її виробникам, і ростуть ці два показники синхронно). Втім, добро для населення у розумінні уряду має певну специфіку, яка просто не враховує деякі «побічні ефекти». А поза тим, звісно, можна відзвітувати про суттєве покращання добробуту українців. Формально воно справді має місце, а форма для деяких урядовців значна важливіша за суть.