На лаві підсудних – найпопулярніший політик, повідомляють медіа. Мова, на жаль, не про Україну. На жаль, бо українській Феміді далеко до зазіхань на тих, хто перший в рейтингу впливовості. (Та й на тих, хто не перший – також). Традиція наших судів відпускати під заставу всіх, кого можна і кого категорично не можна, дуже добре відтіняє те, що зараз відбувається в Естонії.
А відбувається там – без перебільшення – найгучніший процес року: розглядається кримінальна справа за звинуваченням у корупції колишнього голови правлячої Центристської партії і колишнього мера столиці Едгара Савісаара.
Савісаара підозрюють у використанні фінансів міського бюджету у власних інтересах, незаконному отриманні грошей на фінансування партії, у відмиванні коштів, а також у хабарництві. За оцінкою Держпрокуратури, загальна сума хабарів склала кілька сотень тисяч євро. Разом з Савісааром у справі проходять інші відомі політики та підприємці країни.
А чому, окрім копійчаної суми хабарів (за мірками українських корупціонерів, котрі крадуть мільйонами), прикмети цього процесу?
По-перше, Едгар Савісаар – особа легендарна. Втім, як і його політична сила. Адже Центристська партія виросла з пріснопам’ятного, створеного на початку 1988-го, Народного фронту Естонії. По 2016-ий включно, тобто 28 років поспіль, центристів очолював саме Савісаар. В Україні з цим політиком могла б бути співставна постать В’ячеслава Чорновола. Однак навіть славне минуле не дає Савісаару те бажане щеплення імунітету, котре унеможливлювало б будь-який судовий процес над ним.
Хоча, слід зауважити, що минуле Савісаара було славним аж ніяк не завжди. Зв’язки Савісаара з Росією є доведеним фактом. Пару років тому назад естонська поліція безпеки (КаПо) склала рапорт на Савісаара, де його йменували “агентом впливу Росії” та “загрозою безпеці Естонії”. Секретна служба інформувала уряд про те, що разом з Савісааром до Москви постійно вояжують його соратники Айн Сеппік та Владімір Вельман.
Під час одного з таких візитів Савісаар просив у керівництва Росії 1,5 мільйона євро – з метою “поглибити вплив Росії в Естонії”. І вплив був поглиблений: меседжи Савісаара виборцям структуровано двома напрямами: потребою розвивати “більш дружні” стосунки з РФ та обстоюванням “законності претензій” Росії щодо Криму.
Тож не дивно, що російські медіа так ґрунтовно відстоюють інтереси Едгара Савісаара. Процес над ним вони називають політично вмотивованим, вказуючи на те, що з Савісааром, мовляв, зводять рахунки за його особливу (читай: прокремлівську) позицію з певних моментів внутрішньої та зовнішньої політики. Однак думка росмедіа мало кого цікавить в Естонії. Ніхто не збирається ані спростовувати бачення Москви, ані доводити, що обвинувачення Савісаару ґрунтуються на порушенні кримінального законодавства, а не на його симпатіях до Росії. І це другий момент, котрий варто відзначити.
Момент номер три. Савісаар прибув до суду на інвалідному візку. Але річ у тім, що 67-річний політик й справді серйозно хворий. Навесні 2015 року він застудився під час офіційної поїздки в Південно-Східну Азію, крім того, отримав зараження організму, впав у кому, і вже на батьківщині йому була проведена операція по ампутації ноги. На даний момент Савісаар пересувається за допомогою механічної кінцівки, на покупку якої було оголошено загальнонаціональний збір коштів. До того ж, іще раніше Савісаар переніс операцію на серці, і лікарі наголошували, що їхній пацієнт не може брати участь в судовому процесі, оскільки це загрожує небезпечними ускладненнями, аж до раптової смерті.
Однак залучені судом експерти підтвердили, що підсудний здатний фізично брати участь у засіданнях і розуміти сенс того, що відбувається. Вони ж дійшли однозначного висновку, що в разі визнання Савісаара винним він в змозі відбувати покарання. Як бачимо, історія Савісаара не має нічого спільного із намаганням українських симулянтів дочасно вибути з гри, зімітувавши як не інфаркт, то спинальні проблеми або інші прикрощі зі здоров’ям. Та й суд Естонії не “ведеться” на подібні речі – навіть тоді, коли для цього є всі підстави.
І, нарешті, спостереження четверте. Останнім часом політична сила Едгара Савісаара отримувала високі результати на всіх виборах, в яких він брав участь. Так, на останніх парламентських виборах в березні 2015 року Савісаар й поготів став найпопулярнішим політиком країни, зібравши персонально 23 014 відданих за нього голосів. Характерно, що друге місце після Савісаара зайняв діючий прем’єр-міністр Естонії і голова правлячої в ті роки праволіберальної Реформістської партії Тааві Рийвас – 15 591 голос. Однак і успіх на останніх парламентських виборах не грає жодної ролі, коли йдеться про суд та слідство.
Відтак висновок, котрого можна дійти у цій історії, є доволі простий. Там, де законодавство працює як годинник і де суди не дозволяють собі бути частиною прогнилої корупційної системи, фігуранту кримінального провадження не допоможе нічого. Ані колишня слава, ані сьогоднішня популярність, ані важка хвороба, ані надсадний вий з-за “порєбрику”.
Якщо винний – ласкаво просимо на лаву підсудних. Якщо ні – підеш додому з чистою совістю. Апелювати до певних преференцій (через вік чи ампутовану ногу, чи отримані на виборах відсотки) вважається не комільфо з точки зору політичної доцільності, а з позицій юриспруденції – це просто безперспективно. В Україні подібна схема працює інакше. А точніше, не працює зовсім. “Насіровщина”, зрощена нами, вимагає небагато: нещасний вигляд, картату ковдру, мільйони для застави і потужні зв’язки з сильними світу цього. Саме тому Україна – не Естонія, і навіть не намагається нею бути. А шкода. Повчитися там є чому. Були б лише учні.
