Микола Томенко прокоментував газеті “День” кадрову “логіку” президента. Нагадаємо, що на засіданні «Блок Петра Порошенка» відбулися кадрові зміни, в яких яскраво виражена родинна монолітність, що дедалі міцнішає на владних президентських горизонтах.

— Яке ваше ставлення до нещодавніх призначень Артура Герасимова та Ірини Луценко?

— Президент призначає людей за армійським принципом. Але армії радянської. Йому потрібні надійні солдати, які не дискутують, не обговорюють, не висловлюють своєї точки зору, а лише репрезентують позицію глави держави. Або йому потрібні представники політичних родин України, адже якщо ви — представник родинної влади, то вам нікуди діватися, ніхто ж не буде критикувати свого кума, брата чи свата. Складається враження, що Президент пішов шляхом найгірших традицій попередніх президентів. У деяких і них був регіональний метод призначення, у деяких виключно кумівський чи родинний, у деяких —  бізнесовим принципом, а от Порошенко всі ці принципи синтезував. Він призначає або із партнерів по бізнесу, або із братніх родин, або з тих, хто слухняно виконує його забаганки.

— УЗМІ нещодавно були оприлюднені факти неоднозначного минулого Герасимова на Донбасі. Як це може вплинути на його роботу в парламенті?

— Важко сказати,чи відповідає дійсності розповсюджена історія донецького життя Герасимова. Але на моє глибоке переконання, на такі посади, особливо коли йдеться про парламентську роботу, не можна призначати людей з відсутністю біографії або з біографією, яка викликає багато питань. Якщо людині важко чітко сказати, чим вона займалася в своєму попередньому житті, то краще йому попрацювати над собою, спочатку реалізувати себе без плям у біографії, а не йти на ту чи іншу посаду в парламенті. Останні призначення значною мірою нівелює статус і парламенту, і таких посад.

Неможливо собі уявити, щоб, наприклад, за попередньої злочинної влади з однієї сім’ї хтось керував і Генпрокуратурою, і в той же час представляв Президента в парламенті. У Клюєва брат був пересічним депутатом, а сам він був а-ля «смотрящим» у парламенті, тобто був хоч якийсь розподіл повноважень.

— Може, йдеться про дефіцит ефективних кадрів?

— Кадри є. За рік перебування в парламенті я чітко побачив, що професійні, патріотичні, але відносно самостійні люди не підходять Президенту. Йому потрібно, щоб вони мали певну залежність. Наприклад, щоб у людини були проблеми із законом, або залежність від бізнесу, або залежність від певних родинних сентиментів. Зараз вся країна обговорює історію з Гонтаревою та Насіровим. Президент зробив все, щоб максимально пролобіювати їх на ці посади. І перша, і другий були прямо або опосередковано пов’язані з бізнесовою діяльністю Порошенка. Більше того, в самій фракції БПП є люди набагато більш професійні й підготовлені, але у них немає такої слабкості, як бути «солдатами Президента».

«ВВАЖАЮ, ЩО СЦЕНАРІЙ ПРИЗНАЧЕННЯ ЛУЦЕНКА НА ПОСАДУ ПРЕМ’ЄРА МАЛОЙМОВІРНИЙ»

— Коли призначали Юрія Луценка генпрокурором, то парламент спеціально під нього змінив законодавство. Наскільки це є небезпечним прецедентом і чи не може повторитися подібна ситуація форматування законодавства під конкретних вигідних Президенту осіб?

— Коли йдеться в цілому про голосування парламенту, то зараз вже буде надзвичайно тяжко ухвалити будь-яке кадрове рішення тільки тому, що, як сказала Гонтарева: «Ви голосуєте не за мене, а за Президента». Тепер цього аргументу недостатньо. Єдиний варіант для Президента — це складна, багатопазлова система, коли умовно беруться три фракції (БПП, Народний фронт і РПЛ) і квадратиками розписуються пропорційно вакантні посади, й кожен голосує за свій квадрат у надії на те, що він щось отримає з бюджетних ресурсів. Ресурс довіри до глави держави навіть у відносно пропрезидентськи налаштованих людей у парламенті вичерпався, тому голосувати за його кандидатури тільки тому, що він так сказав, вже ніхто не буде.

— Нещодавно з’явилися чутки про те, що Юрія Луценка «сватають» на посаду прем’єр-міністра. Наскільки це реально?

— Такий варіант обговорюється. Ключовим аргументом до цього висновку є неформальні розмови Луценка, який своїм політичним соратникам уже говорить про те, що його історична місія в Генпрокуратурі має завершитися заочним вироком Януковичу, а далі він піде в уряд. Отже, така суб’єктивна підстава говорить про ймовірність подібного сценарію. Об’єктивно це підтверджується судовим позовом Шокіна, який є людиною Президента. Він ніколи б не подав позов до суду проти Порошенка без волі останнього. Я, наприклад, подав позов у суд проти Президента і Гройсмана, за що у мене і відібрали мандат. Я не думаю, що ще хтось інший ризикне публічно такі речі робити, тим більше Шокін. Водночас я вважаю, що сценарій призначення Луценка на посаду прем’єра малоймовірний. Зараз в Україні легше звільнити, ніж призначити. Для того, щоб оголосити нового прем’єра, треба оголосити наявність коаліції під нього. Переконаний, що зараз її фактично не існує, а зібрати таку коаліцію під Юрія Луценка буде дуже важко.

«РИЗИК ДОЧАСНИХ ВИБОРІВ ЗА УМОВ, КОЛИ УРЯД ВІДПРАВЛЯТЬ У ВІДСТАВКУ, Є ДУЖЕ ВИСОКИМ»

— Тож звідки такі чутки?

— Гадаю, що це сценарій тиску на Гройсмана та низки гравців з «Народного фронту» (ключовим з яких є Арсен Аваков) щодо того, що існує можливість змінити уряд. Якщо вони не підуть, мовляв, на певне кадрове бачення щодо поділу сфер впливу в країні, парламент зробить нову коаліцію і Луценка призначать прем’єром. Але, повторюю, навряд чи таке станеться. Коли буде розглядатися звіт уряду, то за його результатами можна буде змінити деяких міністрів чи державні комітети, завести туди «правильних» людей і посилити вплив тієї чи іншої фінансово-політичної групи. Тому це тактика, а не стратегія. Ризик дочасних виборів за умов, коли уряд відправлять у відставку, є дуже високим.

— Гройсман позиціонується як людина Президента. Чи відчувається, що прем’єр став грати більш самостійну гру?

— Вони все одно є складовими однієї родинної політики, як я її називаю. Ключова розбіжність між ними зараз полягає в тому, що Порошенко і його оточення, м’яко кажучи, здивовані бажанням Гройсмана настільки нахабно заробляти на бюджеті, як до цього заробляли вони. Гройсман вигризає кожну посаду. Політичних розбіжностей у них немає, адже всі вони служать Мамоні. Тобто ідеологія у них одна. Зверніть увагу, що у нас купа «рибних» посад досі не розподілені. Там, де крутяться великі гроші, контрабандні потоки, люди займають посаду лише виконуючих обов’язків. Це означає, що різні фінансово-політичні групи, зокрема навколо Президента, прем’єра і «Народного фронту», не можуть визначитися щодо кандидатур. Там триває тактичне протистояння в боротьбі за ресурси, тобто за наші з вами гроші.

Валентин ТОРБА, «День»